Антонович Володимир. Твори. Том 1 Tvory_Tom_1 | Page 118
був дуже архаїчний; просто вона брала учебник, зазначала;
місце урока (від — до) і без всяких пояснень казала учи
тися; найгірше ж було те, що треба було здавати задане
слово в слово, як стояло в учеб'никові; на розуміння змісту
при цьому не зверталось уваги; як прилучити до цього,,
що учебники були доволі поганенькі, то виходила з науки
тільки механічна утома пам’яти, але знання ніякого в го
лові не оставалось. Як проходило обов’язкові три години
науки, ми должни були здавати лекцію і як не успіли ви
зубрити, то отримували здорові шльопанці; дуже часто бу
вало, як лекція бувала притрудна й не ставало пам’яті,
то я порішав собі, що краще буде отримати шльопанці, як
мучитись без надії і переставав учитись і тільки мовчки
сидів над книжкою — розуміється шльопанці не минули,
але та сама лекція оставалась на другий або й на третій
день. Раз іднаково ця боротьба мало не скінчилась для
мене дуже трагічно: було кілька день підряд, де чи лекції
були дуже трудні, чи може я притомився, але ж лекцій не
виучив; шльопанці пішли crescendo — не скажу, щоб вони
були дуже болючі, але морально визивали чувство страш
ної обіди; накінець мати об’явила, що як на другий день
я не виучу заданого, то вона виб’є мене різкою. Обіцянка
ця зробила на мене страшне вражіння; увечері я собі
зробив такий план: як ляжемо спати, переждати поки мати
засне, тоді вибігти з хати (діло було серед зими), пере
бігти двір і лягти в снігу на дорозі, щоби замерзнути. Не-
знаю чи я б здержав свій проект, чи може б втік від холоду
назад, але на моє щастя не довелось його виконати — че
каючи, щоб мати заснула, я попереду сам заснув; на дру
гий день приїхали якісь гості і вся загроза різок якось за
булась. Другий раз педагогічний метод довів мене до та
кого учинку. Прийшлось по черзі з польської граматики
учитись про прийменники (praepositiones). В книжці ска-
зацо було, що вони орудують ріжними спадками і під
кожним спадком вилічені орудуючі ним прийменники —
все це займало дві сторінки — якраз порцію для мене на
одну лекцію; як вона була, мені задана, я побачив, що нія
кої пам’яти не хватить, щоб виучити яких 150 коротень
26