та Трудний в житті: сангвінік, деспот, дріб * язкЬво к ' айрййний всі шляхтичі того- часу, був він тираном жінки і дітей; дітей у його будо троє: сини Каетан і Юзеф, та дочка Моніка( моя мати).( Про дядьків розкажу в своєму місці1). На щастя чи на нещастя сем’ ї прожив він не довго— літ 12 чи 15 після того як женився; помер він трагічно: останні роки свого життя він сильно став пити горілку, та раз вночі, вертаючись п’ яний додому через греблю, трапив під лотоки та пішов під лід— труп його найшли допіро весною. Вдова його зісталась з трьома дітьми без всякого засобу, та добрі люди помогли їй: брати її Зубовські взяли до себе хлопців( їм було тоді літ по 12— 14) та віддали їх в Радомишль в „ палестру ", себто підписками адвокатів, дочку ж взяли до себе пани, що у їх служив небіжчик— і держали неначе б то „ кузинку ", виховуючи разом зі ' своїм сином. Пани ці Подоські були дуже багаті і бідній сироті довелось ' зразу попасти в дуже аристократичну обстанову, що мало огромний вплив на напрямок її дальшого життя. Мати моя родилась 1802 року. Як осиротіла, було їй 12 літ. Років 7 чи 8 виховувалась вона в домі Подоськи^ і тут зложився цілком її світогляд на все життя— поважання панського побуту, погорда до нижчих станів суспільства: селян, жидів і т. і. бажання як можна найкращої обстанови і життя і т. і. Тимчасом грсшіей і маєтків не було ніяких. Як скінчилось виховання у панів, прийшлось заробляти собі хліб. Користуючи з виховання, яке їй було дано( дуже добре знання французької мови, трохи аритметики, історії й географії й немало відомостей з прочитаних ріжнородних книжок) і з браком якиХнебудь тоді жіночих шкіл і через те з браку педагогічного жіночого персоналу, вона в 22 года приняла місце гувернантки в якомусь панському домі й стала переходить дальше з одного місця на друге. ' На одному із їх вона зустрілася з бувшим в тім же домі гувернером Бонифатієм Антоновичем і дуже скоро вони побрались. Бон. Ант. був родом литвин з Виленської губернії) скінчив науки
*) На жаль, трохи оповідає автор тільки про молодшого, Юзефа; про старшого, Каєтана, не згадує в дальших споминах. Ред.
а