Юрко Тютюнник у ро / іі Юрка Тютюнника
У березні 1929 року заарештованого переводять до Москви . Це дає підстави припустити , що чекісти намагалися використати Тютюнника у своїх нових кривавих іграх . Адже саме тоді готувалася масштабна операція проти діячів української культури та науки , яка стала відомою навесні наступного , 1930-Г0 , року під час так званого процесу « Спілки визволення України ». За цієї справою згодом пішли інші — « Українського національного комітету », « Української військової організації », суть яких зводилася до того , що чекістами « викривалася » якась антирадянська підпільна організація , за « участь » в якій потім заарештовували незручних для радянської влади осіб . Таким чином згорталася « українізація » і починалося знищення всього національного в Україні .
Можливо , колишньому отаману , котрий свого часу справді намагався розбудувати антирадянське підпілля , пропонувалася роль одного з викривачів цих « організацій ». Його свідчення могли би стати ключовими доказами . Проте цього разу чекісти прорахувалися , і зламаний ними одного разу повстанець відмовився грати придуману для нього роль . Напевно , ролі в « ПКП » було для нього досить . В Тютюннику знову прокинувся гордий отаман , готовий до кінця боротися за свою мету . 28 лютого 1929 року , перебуваючи у в ' язниці , він написав короткого , але промовистого вірша :
« Хіба ж можна засипати море ? Хоч би й гору кісток навернуть ? Не злякають ніякі нас гони , — До мети пробиваємо путь !»
Отже , про співпрацю тепер не могло бути й мови . Зважаючи на це , колегія ОГПУ 3 грудня 1929 року винесла вирок про розстріл Юрія Тютюнника , третій за його життя . Протокол рішення містив цікаву приписку : « Вирок не виконувати до особливого розпорядження ». Влада давала час отямитися .
Розпорядження Юрко чекав у камері смертників десять місяців . Про що він думав тоді ? Як очікував смерті ? Можливо ,
Історія з грифом
« СЕКРЕТНО »
39