Самвидав під прицілом КГБ
Контроль інформаційного поля— обов ' язкова умова життєздатності тоталітарного режиму. У суспільстві повинен звучати лише голос влади, і тільки він може бути почутий простими громадянами, будь-яка альтернативна думка заборонена. Тому одним із найважливіших елементів діяльності протирежимного руху є інформаційна робота. Її завдання— поширення власних опозиційних ідей серед громадськості та протистояння урядовій пропаганді через відображення реального стану справ у країні.
В епоху високих технологій, Інтернету та соціальних мереж, коли слово набуло електронного вигляду, втілити такі цілі під силу невеликим організаціям чи навіть окремим особистостям. Яскравий приклад— оприлюднені в 2010 році сайтом « WikiLeaks » документи, поширенню яких не змогла завадити навіть влада такої могутньої країни, як СІ1ІА.
Тож сьогодні можливості тотального контролю за інформаційним полем зменшуються, а шанси опозиційної думки бути почутою постійно зростають. Натомість кілька десятків років тому, коли повідомлення здебільшого передавалися за допомогою друкованого слова, це співвідношення було явно не на користь опозиціонерів. Тому виготовлення і поширення альтернативних джерел інформації було важкою і ризикованою, але від того не менш важливою справою.
Злам у боротьбі українського визвольного руху з радянською владою, який стався у 1946 році, проявився не тільки у зміні тактики підпілля, але й у поступовому зміщенні протистояння зі збройної площини в ідейну. Відповідно інформаційно-видавнича діяльність стає одним із пріоритетних напрямків роботи ОУН. ЇЇ результатом стала поява понад 150 найменувань періодичних видань, більше 8оо різноманітних брошур, десятка мемуарних та літературних збірників. Остання відома на сьогодні підпільна публікація ОУН того часу— журнал « Мо-
Iсторін з грифом « СЕКРЕТНО »
194