Радянська демократія: вибори 1946 року
« Вибори депутатів до всіх рад депутатів трудящих проводяться виборцями на основі загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування ».
Конституція СРСР 1936 року.
Комуністичний тоталітарний режим, на відміну від нацистського, ніколи не засуджував демократії як форми правління. У контрольованих комуністами державах формально існували місцеве самоврядування, розподіл гілок влади, регулярно проводилися вибори. За фасадом цих ознак свободи приховувалася жорстока тиранія, яка цілковито контролювала усі вияви суспільного життя та грубо втручалася у приватне життя громадян. Тож усі зовнішні вияви демократії перетворювалися в потворні карикатури на самих себе.
Жителів Західної України до особливостей радянської демократії поча / іи привчати дуже швидко. Через місяць після приєднання до СРСР, у жовтні 1939 року, розпочалася кампанія виборів до Народних Зборів Західної України, що мали узаконити « возз ' єднання ». Деякі наївні жите / іі краю, опираючись на чинне радянське законодавство, намага / іися зареєструвати кандидатами відомих авторитетних осіб, котрі представляли б їх як депутати. Тому відповідні органи змушені бу / іи провести відповідну роботу як із тими, хто висував, так і з самими кандидатами, в результаті чого народна ініціатива швидко згасла, а депутатами стали лише « найдостойніші ».
Серед обраних— жодного представника колишньої політичноїчи громадської еліти, 5 % осіб ІЗ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ, 20 %— із середньою, понад 70 %— із початковою та близько 2 % неписьменних. Наступного разу на виборах до Верховної Ради УРСР та СРСР у 1940 році комуністи вже не мали жодних проблем із громадськістю— у кожному виборчому окрузі було зареєстровано одного висунутого владою кандидата.
Історія а грифом
« СЕКРЕТНО »
114