Історія з грифом «Секретно». Таємниці українського минулого з архівів Istoriia_z_hryfom_Sekretno__Taiemn_ukr_mynuloho_z_

Різдвяний бій УПА. Бірча, 7 січня 1946 року в/іади дозволу на перепоховання. У 1994 році в канцелярії пе- ремиського воєводи вона отримала точну відповідь, яка пояс- нила причини її тривалого поневіряння: «Якби ваш уряд визнав УПА за учасника боротьби за незалежну Україну, поховали б ми їх, ваших повстанців, на нашому військовому цвинтарі в Пику- личах без проблем. Хто має то зробити за вас?». Історію своєї боротьби Анна Карванська виклала у книжці з промовистою назвою «Україно, визнай». Врешті, у 2000 році повстанців перепоховали на цвинтарі біля Перемишля. Укра- їнські політики досі дискутують, чи вважати їх та інших вояків УПА національними героями, хоча відповідь на це питання вже давно дав сам народ у тисячах пісень. Одна з них про Бірчу: «Ой, хто то, хто то йде на Бірчу, Нестримно з боєм наступа? То командир — полковник Коник Веде стрільців — борців УПА: Щоб відплатить за людські кривди, За кров, що в /Іімній потекла, За смерть, неволю і руїни, За села, спалені до тла. Та це стрілецтво не злякає, Новим завзяттям запалить: На кров і зброю присягаєм Геройську смерть, його помстить! Наш командир — полковник Коник В бою із ворогом упав, — На вівтар Слави України Життя і кров свою віддав! А ми — за ним, його слідами, З його наказами ідем, Ідем повстанськими шляхами Туди, — де Воля нас веде!» Історія з грифом «СЕКРЕТНО» 113

Історія з грифом «Секретно». Таємниці українського минулого з архівів Istoriia_z_hryfom_Sekretno__Taiemn_ukr_mynuloho_z_ | Page 115