Історія війн і збройних конфліктів в Україні Istoriia_viin_i_zbroinykh_konfliktiv_v_Ukraini_Ent | Page 378

Енциклопедичний довідник
375
діяльністю, підтримувала православну церкву зокрема на поч. 18 ст. стала однією з
засновниць Гамаліївського жіночого монастиря. Михайло Васильович С. (бл. 1697 —
1758) — бунчуковий товариш (з 1715), держ. діяч, вмілий промовець. Учасник т. зв.
Гілянського (1727), Польського та Хотинського (1739) військ, походів. З 1741 р.—
ген. підскарбій. Від імені всієї старшини в Глухові вітав імператрицю Єлизавету
(1744), а 1751 р.— гетьмана К. Розумовського. Деякі дослідники вважають його
автором «Речи о поправлений состояния Малороссии» (поч. 50-х pp.). Похований у
Глухові при церкві св. Миколи. Іван Михайлович С. (1727— 82) — бунчуковий
товариш (з 1752), ген. осавул (1762— 81). Син останнього. Н. у с. Сорочинці (тепер
с. Великі Сорочинці Миргород, р-ну Полт. обл.). Один з небагатьох старшин, хто
відмовився підписувати петицію про затвердження за К. Розумовським спадкового
права на володіння булавою. 1767 р. обраний депутатом у катеринську комісію для
складання «Нового уложення». Іван Михайлович С. (1805, Дунайська слобідка
Глухів. повіту — 1887, с. Тростянці Прилуцького повіту) — громадський і культ.-
освітній діяч. Син Михайла Яковича С. (1764 — бл. 1810) — рос. військовослуж­
бовця. Брав участь у визволенні селян з кріпацтва, створенні кількох шкіл і гімназій
в Україні.
СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА, С Л О Б О Ж А Н Щ И Н А — іст.-геогр. область,
яка утворилася на теренах т. зв. Дикого поля між кордонами Росії, Речі Посполитої та
Крим, ханства в 17 ст. і в основному сформувалася у 18 ст. Охоплювала територію
нинішніх Харк., сх. частини Сум. (до р. Сейм), півн. частини Донецької (до р. Бах-
мутка), півн. частини Луган. (до р. Айдар), півд.-зах. частини Бєлгород, (мм. Грайво-
рон, Хотмизьк), півд.-сх. частини Воронезької (правобережжя Дону від м. Коротояка
до м. Богучара; заплава р. Підгірна з м. Калач на лівому березі Дону), півд. частини
Курської (мм. Глушково, Суджа) обл. Назва походить від осн. поселень — слобід,
населення яких тривалий час було вільним і користувалося різними «слободами»
(не сплачувало податок, не виконувало повинності тощо). На поч. 17 ст. С. залишалася
малолюдною, а на сер. століття населення помітно зросло (до 50 тис. душ) за рахунок
переселенців — переважно селян і козаків Лівобережної та Правобережної України.
В 50-х pp. тут сформовані полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сум.,
Харк., а 1685 р.— Ізюмський. Вони поділялися на сотні. Місцева адміністрац