Енциклопедичний довідник 339
ну, полку, бригади, дивізії. З берез. 1941 р.— командир механізованого корпусу. У роки Великої Вітчизняної війни один із керівників оборони Одеси та Севастополя, командир 25-ї стрілец. дивізії на Півд. ф-нті, пізніше командувач Примор.( жовт. 1941— лип. 1942 і листоп. 1943— лют. 1944) і 44-ї( серп.— жовт. 1942) армій; з жовт. 1942 р.— Чорномор. групи в-ськ Закавказького ф-нту, з трав. 1943 р.— Півн.-Кавказького ф-нту. З берез. 1944 р. командував 33-ю армією Зах. ф-нту, з квіт.— командувач 2-го Білорус., а з серп.— 4-го Укр. ф-нтів, з квіт. 1945 р.— начальник штабу 1-го Укр. ф-нту. У повоєн. період займав посади: з лип. 1945 р.— командувача в-ськ Туркестан. воєн, округу, з лип. 1952 р.— першого заступника головного інспектора Рад. армії, з квіт. 1953 р.— начальника головного управління бойової і фізичної підготовки, з берез. 1955 р.— першого заступника головнокомандувача Сухопут. в-ськ, з січ. 1956 р.— головного інспектора М О С Р С Р. З черв. 1957 р.— головний науковий консультант при заступнику міністра оборони С Р С Р. Нагороджений 5 орденами Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, орденами Суво- рова 1-го ступеня, Кутузова 1-го ступеня, орденами Червоного Прапора Туркменської і Узбецької Р С Р, ін. орденами та медалями, а також іноземними орденами. Помер 7.04.1958 р. у Москві.
П Е Т Р О І( 1672— 1725)— рос. цар( з 1682), перший імператор Росії( з 1721), молодший син Олексія Михайловича. Реформатор устоїв сусп.-політ, і культ, життя держави( в т. ч. і значної частини України, що входила до її складу з 1654). Проводив агресивну зовн. політику, широко застосовував репресивні заходи стосовно своїх ворогів і політ, опозиції. Зокрема, українців П. І примушував працювати на фортифікаційних лініях, споруджувати рос. міста, брати участь у військ, походах і війнах тощо. Шевченко неодноразово змальовував образ П. І з іронією, викривав його деспотичні звички, кріпосницькі вподобання, надмірні жорстокості.
П И Н Т Я( р. н. і см. невід.)— один із ватажків карп. опришківського руху поч. 18 ст. Н. в бідняцькій сел. родині. Бл. 1701 р. організував загін повстанців, з яким брав участь у нац.-визв. русі куруців Угорщини та Трансільванії( 1703— 11) проти влади Габсбургів. Опришки були витіснені угор. каральним в-ськом на Покуття, де незабаром зазнали сильної поразки від пол. шляхти. Влітку 1704 р. сталося об’ єднання 80 повстанців на чолі з П. із залишками загону І. Пискливого. О б’ єднаний загін опришків під керівництвом П. активно діяв проти поміщиків, орендарів і лихварів Коломийського повіту. Найбільш гучною справою став його напад на можновладців Косова, в котрих було відібрано понад 10 тис. злотих( 1704). З 1705 р. інформація про П. відсутня.
П И С К Л И В И Й Іван( р. н. невід.— 1705)— ватажок загону карп. опришків, які на поч. 18 ст. діяли в Галичині, Угорщині та Молдові. Особливо вдалими були їх рейди проти шляхтичів, орендарів і лихварів в Коломийському повіті. Під час перебування повстанців в Угорщині, місцеве каральне в-сько витіснило їх на Покуття,