Історія війн і збройних конфліктів в Україні Istoriia_viin_i_zbroinykh_konfliktiv_v_Ukraini_Ent | Page 337

334
п
П А ВЛ Ю К (Бут Павло Михнович) (р. н. невід.— 1638) — один із керівників
сел.-коз. повстання в Україні 1637— 38 pp. проти пол. і укр. можновладців. У 1637 р.
очолив загони січовиків, вийшов на Наддніпрянщину, де здобув багато міст та ін.
населених пунктів. Після поразки у битві з коронним пол. в-ськом під Кумейками
16.12 того ж року був схоплений, перебував у полоні, а потім страчений у Варшаві.
П А В О Л О Ц Ь К И И П О Л К — адмін.-терит. і військ, одиниця на Правобе­
режній Україні в II пол. 17 ст. Виник 1648 р. Після Зборівського договору 1649 р.
об'єднаний з Білоцерк. полком. Центром було м. Паволоч (тепер село Попільнянсь-
кого р-ну Житомир, обл.). П. п. ліквідований на поч. 70-х pp. 17 ст.
П А Л ІЙ (справжнє прізвище Гурко) Семен Пилипович (р. н. невід.— 1710) —
білоцерк. і фаст. полковник (1685— 1704, 1709— 10). Н . за деякими даними
в 40-х pp. 17 ст. у м-ку Борзні (нині Черніг. обл.) у родині козака. Освіту здобув у
Києво-Могилян. колегії. У 70-х перебував на Запорозькій Січі. У 1684 р. отримав
від пол. короля спец, «лист» з дозволом сформувати козацький полк з місцевого та
новоприбулого населення (на землях, спустошених шляхтою та тур.-тат. нападника­
ми) з центром у Фастові. Незабаром у Фастові була збудована фортеця, і П. на
підпорядкованій йому території встановив козацьке самоврядування. Усі його спроби
силоміць ліквідувати (кінець 1680-х, 1691, 1693, 1700) владу Речі Посполитої про­
валилися. З кін. 1680-х pp. П. разом із соратниками А. Абазиним, 3 . Іскрою,
С. Самусем — керівниками нац.-визв. руху — неодноразово закликав гетьмана
І. Мазепу та царський уряд возз’єднати Правобережну й Лівобережну Україну,
проте ті, будучи зв’язаними з Польщею «Вічним миром», здійснити це не наважува­
лися. У 1690-х pp. козацькі загони, очолені П., вчинили ряд походів проти турків і
татар на Кизикермен, Тягиню, Очаків, Буджак та ін. У 1702 р. під керівництвом П.
вибухнуло народне повстання, яке охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля та
Волинь. Лише у 1704 р. гетьманським в-ськам вдалося придушити цей рух. П., не
без інтриг І. Мазепи, було заарештовано й відправлено за царським рішенням в
заслання у Тобольськ. У 1709 р. у зв’язку з бойовими діями проти шведів його
повернули на Правобережжя і дозволили очолити Білоцерк. полк. Брав участь у
Полт. битві 1709 р. У січ. 1710 р. П. помер.