Історія війн і збройних конфліктів в Україні Istoriia_viin_i_zbroinykh_konfliktiv_v_Ukraini_Ent | Page 267
264
Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
чол.) проти більшовицьких в-ськ під командуванням П. Єгорова, що наступали на
Київ. В кін. груд. 1917 р. уряд Рад. Росії розпочав відкриту агресію проти УНР.
У січ. 1918 р. з декількох напрямків до Києва рвалися 3 більшовицькі арм. групи
під заг. командуванням М. Муравйова. 14.01.1918 р. на укр.-більшовицький ф-нт в
р-н Бахмача виїхав Студентський курінь на чолі з сотником А. Гончаренком, сфор
мований із студентів-добровольців Укр. Народного ун-ту та Київ, ун-ту ім. св. Воло
димира, учнів старших класів Укр. Кирило-Мефодіївської гімназії. 29.01.1917 р.
бійці Студентського куреня, учні Військ, школи і невеликий відділ Вільного козацтва
зайняли оборону обабіч залізничного полотна поблизу станції К. (у напрямку до
станції Пліски). Вранці 17.01.1918 р. більшовицькі в-ська (6 тис. чол.), які склада
лися з петрогр. і моск. червоногвардійців та матросів Балт. флоту, розпочали наступ.
Протягом 5 годин укр. підрозділи стримували атаки ворога. Проте, скориставшись
кількаразовою перевагою в чисельності, більшовики зім’яли оборону і почали оточу
вати укр. частини. Розуміючи безвихідність свого становища та не бажаючи здава
тись у полон ворогові, бійці Студентського куреня пішли в багнетну атаку і майже всі
були знищені. 27 студентів і гімназистів (серед них — Божко-Божинський,
М. Лизогуб, О. Попович, В. Шульгин, П. Кольченко, М. Ганкевич, Тарнавський,
Соколовський та ін.) були захоплені в полон. Перед стратою гімназист Пипський
почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили всі засуджені на смерть.
Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих.
Декілька бійців, які залишилися живими після бою, вночі розібрали залізничну колію
і все-таки на кілька днів затримали наступ Червоної гвардії. Після визволення тери
торії України від більшовиків, за розпорядженням укр. уряду, 19.03.1918 р. у Києві
відбувся урочистий похорон полеглих у бою під К. Під час служби Божої і на могилі
співав студентський хор під керівництвом О. Кошиця. Траурну промову виголосив
М. Грушевський. Загиблих було поховано з військ, почестями на Аскольдовій горі у
Києві. В рад. час могили полеглих під К. було зруйновано. Сьогодні на місці остан
нього бою укр. студентів під К. і на могилі героїв встановлено пам’ятні знаки.
К РУ Т Н Е ВИ Ч Гаврило (p. н. і см. невід.) — гетьман реєстрових козаків
(1602, 1603, з перервами). Соратник Самійла Кішки. Виявив неабиякий хист воєна
чальника під час походів запорожців у Молдову (1601) та Лівонію (1602).
КУБАНСЬКЕ К О ЗА Ц ЬК Е ВІЙ СЬК О — частина козацтва Рос. імперії,
яка зосередилася на Півн. Кавказі в т. зв. Кубан. обл. Сформоване царським урядом
з Чорномор. козацького в-ська, яке у 1792 р. було переселене з України, й окремих
підрозділів Кавказького лінійного козацького в-ська, задіяного в боях проти там
тешніх горців. Завдання К. к. в. офіційно полягало в «охороні внутр. порядку в
імперії», насправді — у придушенні народних рухів і колонізації краю. Очолював
в-сько отаман, який уособлював одночасно військ, та цив. влади. Служба, яку козаки
виконували з власними зброєю, кіньми тощо, тривала 20 років. Існувало багато піших
пластунських частин. У мирний час в-сько досягало 50 тис. З II пол. 19 ст. на