218 Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
охоплювала 10 укр.-білорус, єпархій та існувала до 1686) та Моск.( з 1589— патріархія). За К. IV Я. було укладено в 1468 р. збірник тогочасних законів— Судебник великого князя Казимира. В 1454— 66 pp. відвоював у Тевтон, ордену Сх. Помор ' я з Гданськом та поставив у васальну залежність Сх. Пруссію з її столицею Кенігсбергом( тепер Калінінград, Рос. Федерація). К. IV Я., проводячи активну зовн. політику, домігся утвердження свого сина Владислава на чес.( 1471) та угор.( 1490) престолах. У 1481 p. К. IV Я. викрив спробу підготовки повстання проти його влади з боку укр. князів М. Олельковича, І. Гольшанського та Ф. Бєльського. В-ська К. IV Я. жорстоко придушили повстання Мухи 1490— 92 pp.
КАКУРІН Микола Євгенович( 1883— 1936)— рос. і укр. військ, діяч, полковник Армії УН Р і УГА. Н. у м. Орлі( Росія). У 1904 р. закінчив Михайлів, арт. училище, а в 1910 р.— академію Ген. штабу. У роки Першої світової війни 1914— 18 pp.— полковник рос. армії. Добровільно перейшов на службу в Армію УНР. З берез. 1918 p. К., очолюючи 2-ге квартирмейстерство Укр. ген. військ, штабу, займався організацією армії. У черв. 1918 р. призначений помічником начальника ген. штабу збройних сил Укр. держави. Служив в УГА, а з берез. 1920 р.— у Червоній УГА. З жовт. 1921 р. викладав у Військ, академії ім. М. В. Фрунзе. Заарештований органами НКВС, помер у тюрмі. Автор ряду праць з воєн, історії— « Російськопольська війна 1918— 20 »( 1922), « Київська операція поляків 1920 »( 1928), « Громадянська війна на Україні »( 1931) та ін.
К А Л Н И Ш ЕВСЬК И И Петро Іванович( бл. 1690— 1803)— останній кошовийотаман Запорозької Січі( 1762, 1765— 75), полководець і дипломат. Походив з козацько-старшин. роду Лубен, полку. Кошовим отаманом обирався 10 років підряд. Дбав про колонізацію земель Запорожжя, поширення хліборобства і торгівлі, їздив до Петербурга, де обстоював військ, та адмін.-терит. права Запорожжя від зазіхань рос. уряду. Після зруйнування в черв. 1775 р. царськими в-ськами Нової Січі К. був заарештований і за наказом Катерини II засланий до Соловецького монастиря( тепер Арх. обл,, Рос. Федерація). Більше 25 років провів у жахливих умовах одиночної камери. 2.04.1801 р. указом Олександра І був звільнений з монастирської тюрми, але за власним бажанням залишився у монастирі, де незабаром і помер. Похований на головному подвір’ ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.
К АЛЬМ ІУСЬКИИ Ш Л Я Х( Кальміуська сакма; тат. сукмак— стежка)— одне з розгалужень Муравського шляху, яким користувалися загони крим. і ногайських татар для розбійницьких набігів на Слобід. Україну і Моск. державу в 16— на поч. 18 ст. Починався у верхів’ ях р. Молочні Води, де відокремлювався від Муравського шляху. Далі йшов на пн вздовж правого берега р. Кальміус і фортеці Тор( тепер м. Слов’ янськ Донецької обл.), перетинав р. Сівер. Донець, потім проходив у півн. напрямку через територію Острогозького полку поблизу фортець Старобільськ, Сватове, Валуйки, Новий Оскіл, Старий Оскіл. Під м. Лівнами К. ш. знову з ' єднувався з Муравським шляхом.