178 Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
( з’ єднання), може бути окремим. Включає 2— 4 батареї і підрозділи спец, в-ськ; 2) у В М Ф різних країн первинне такт, з ' єднання кораблів 2, 3 і 4-го рангів; може бути окремим чи входити в бригаду.
Д И ВІЗІЯ( від лат. divisio— поділ)— осн. такт, з’ єднання в різних видах збройних сил і родах в-ськ( сил) багатьох держав. Дивізіонна організація з’ явилася в 17 ст. у Франції, на поч. 18 ст.— у Росії. Д. складається з полків( бригад) чи батальйонів, а також частин і підрозділів різних родів в-ськ і спец, в-ськ.
Д И ВІЗІЯ « ГА Л И ЧИ Н А »( перша дивізія Укр. нац. армії)— укр. військ, частина, яка в 1944— 45 pp. воювала на боці гітлерівської Німеччини. Формування дивізії розпочалося у квіт. 1943 р. під керівництвом військ, управи( голова В. Кубійович). Дивізія створювалась за зразком нім. піхот. дивізій. Командиром дивізії був призначений генерал Ф. Фрайтаг. Воєн, вишкіл бійці дивізії проходили у Нойгамері( Німеччина). Перед відправкою на рад.-нім. ф-нт дивізія нараховувала 16 тис. чол. 17— 22.07.1944 р. під час боїв під Бродами( тепер Львів, обл.) дивізія була оточена і розбита. Окремим частинам дивізії вдалося прорвати оточення і відступити на Захід. Деякі відділи Д. « Г ». увійшли до складу УПА. Наприкін. 1944 р. була сформована нова дивізія заг. чисельністю 18 тис. чол. Наприкін. 1944— на поч. 1945 р. Д. « Г » вела оборонні бої в Словаччині і Словенії. На поч. берез. 1945 р. дивізія за розпорядженням Укр. нац. комітету була включена до складу Укр. нац. армії під командуванням генерала П. Шандрука. На поч. квіт. 1945 р. дивізія займала позиції в p-ні Грацу, де залишалась до капітуляції Німеччини. 14.04.1945 р. вояки дивізії склали присягу на вірність укр. народові. Після капітуляції Німеччини Д. « Г ». виступила в зону окупації зах. союзників і була інтернована у табори Фельдкірхен( Австрія), Удіне, Белярія, Ріміні( Італія). В трав. 1947 р. укр. полонені були вивезені до Великобританії і звільнені.
ДИКЕ П О Л Е— іст. назва слабо заселених причорномор. степів між середньою і нижньою течією Дністра на зх, нижньою течею Дону і Сіверським Дінцем на сх, від лівої притоки Дніпра— Самари і верхів’ їв притоків Півд. Бугу— Синюхи та Інгула на пн до Чорного і Азов, морів та Криму на пд. У 16— 17 ст. уряд Речі Посполитої Д. п. вважав укр. землі, що знаходилися на сх і пд від м. Білої Церкви, і роздавав їх магнатам і шляхті у власність як незаселені, хоча там проживало укр. населення. Степи Д. п. були придатними для розвитку землеробства, скотарства та промислів, що спричинило колонізацію їх ще в добу Київ, держави. Перешкоджали цьому набіги степових кочівників, що хвилями прокочувались по цих землях від найдавніших часів( кіммерійці, скіфи, сармати, гунни, авари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари та ін.). Сприятливими для заселення українцями Д. п. стало у 14— 15 ст., коли ці землі ввійшли до складу Великого князівства Лит. Під впливом зростаючої небезпеки від нападів Крим, татар тут у 15 ст. сформувалося укр. козацтво. Наприкін. 18 ст. назва « Д. п.» перестала вживатися.