116 Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
ВІЛЬШАНСЬКА УГОДА 1617 p.— угода, укладена 28.10 в урочищі Суха Вільшанка поблизу Таращі( тепер місто Київ, обл.) між гетьманом П. Сагайдачним і командувачем пол. в-ськ С. Жолкевським. Умови В. у. відбивали пошук компромісу між козацтвом і урядом Речі Посполитої. За В. у. козацький реєстр встановлювався в розмірі 1 тис. чол., проте на прохання старшини остаточну кількість реєстрових козаків мав визначити пол. сейм; козакам надавалося право обирати гетьмана, якого затверджував король; за службу реєстровим козакам пол. уряд зобов’ язувався надавати платню; реєстровики мали право жити тільки на Запорожжі; їм заборонялося здійснювати походи на Крим і Туреччину; з козацького в-ська виключались міщани, що вступили в козаки за останні 5 років, і нереєстрові козаки, котрі повертались під владу старост і шляхти. В. у. викликала велике незадоволення серед широких кіл нереєстрових козаків, і тому пол. уряду не вдалося втілити її у життя.
ВІНІТАР( р. н. і см. невід.)— король готів. У 70-х pp. 4 ст. вів війни проти антів, очолюваних князем Божем. Захопивши Божа в полон, В. наказав розіп’ ята його разом із синами і 70 старійшинами на хрестах. В. загинув у боротьбі з гунами.
ВІРОЛОМ НІСТЬ— здійснення ворожого акту під прикриттям права на захист шляхом симулювання капітуляції, удавання намірів вести переговори під прапором перемир’ я, а також небоєздатності внаслідок поранення чи хвороби, прикриття статусом цив. особи чи некомбатанта, спроба незаконного використання прапорів, емблем та форменого одягу О О Н чи нейтральних держав.
« ВІСЛА » ОПЕРАЦІЯ— злочинний захід пол. комуністичного режиму проти укр. населення на окупованих Польщею укр. етнічних землях 1947 р. Полягав у примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зах. та півн. частинах Пол. держави, що до 1945 р. належали Німеччині. Акт геноциду проти укр. народу. 9.09.1944 р. між урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикорд. р-нах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке повинно було за умовами угоди мати виключно добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військ, сили. Пол. адмін. органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення— позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культ.-освітніх установ, гр.-католицької церкви та ін. Депортаційні заходи проходили в 3 етапи: 1-й— з 28.04 до 15.06.1947 p., виселялись українці з повітів Лісно, Сяник, Перемишль, Ясло, Коросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й— до 30.06.1947 p., виселялось укр. населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів; протягом 3-го етапу( до кін. жовт. 1947) виселено населення з решти повітів Закерзоння. На 31.07.1947 p., за пол. даними, було переселено 140 575 осіб, ув’ язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол., заарештовано 1466 членів укр. руху опору. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади звичайно допускали переїзд в одну місцевість не більше 3—