не так вже й давно приєднаного до Києва,— у тому місті могли ще не вщухнути сепаратистські настрої... Та в будьякому разі переведення юного Ярослава до другого за значенням міста Київської Русі свідчило про те, що мудрий державний діяч Володимир побачив у малому хлопцеві риси майбутнього правителя.
Чверть століття просидів Ярослав на дуж е відповідальному новгородському престолі. Там Він виріс і змужнів, 8відти вчинив свої перші походи проти ворогів. На жаль, літописи промовчують про обставини його князювання на північній окраїні Руської землі. В цьому немає нічого дивного, бо і в київському, й у новгородському літописах, єдиних авторитетних джерелах з вітчизняної історії того часу, зовсім відсутні записи про події на Русі кінця X— перших тринадцяти років XI ст. Але настав рік чотирнадцятий, і літописці розімкнули вуста.
П ід 1014 р. Нестор та його новгородський колега злагоджено повідомили: « Коли Ярослав був( княжив.— Авт.) у Новгороді, давав він за умовою до Києва дві тисячі гривен з року в рік, а тисячу роздавав у Новгороді дружині. І так давали всі новгородські посадники, а Ярослав не давав цього в Київ батькові своєму( то^то припинив сплату данини.— Авті). І мовив Володимир: « Ррзчищайте шляхи й мостіть мости », бо хотів іти війною на Ярослава, на сина свого, але розхорувався ».
Далі події почали розвиватися стрімко й драматично, мов у авантюрному рицарському романі часів середньо * віччя. Під наступним, 1015 р. літописці незворушно нотують: « Коли Володимир збирався йти проти Ярослава,— Ярослав послав за море, привів варягів, тому що боявся батька свого ». Відважившись виступити проти грізного, хай і старіючого, батька, Ярослав тверезо зважив обставини й сили. Він вирішив спертися не тільки на скандінавських найманців, а й на боярство й купецьку верхівку Новгорода Великого, що давно вже плекали надію на відновлення новгородських вольностей. Хто знає, як би далі наростав конфлікт між батьком і сином. Швидше за все, київське військо таки рушило б на Новгород. І важко сказати, чи зуміли б Ярославові ратники встояти проти випробуваних у боях з печенігами дружинників Володимира та його ближніх бояр. Та доля вирішила інакше. Коли військо з Києва ось-ось мало вирушити на Новгород, Володимир раптово помер. Сталося це влітку 1015 р.
Несподівана для всіх кончина великого князя спричинилася до нечуваного раніше на Русі спалаху кривавої бо
65