тим самим прилучалися до світової культури, книжності й мистецтва; освіти і наукових знань. Встановилися постійні зв’ язки Давньоруської держави з іншими християнськими країнами. Церква ревно турбувалася про зміцнення державності, про піднесення авторитету князя. І влада платила їй піклуванням, з перших днів узявши на себе матеріальне утримання давньоруської релігійної організації.
У часи Володимира Святославича Київська держава досягла високого рівня військової могутності, економічної міці й культурного піднесення. Вона стала врівень з багатьма державами Європи і Близького Сходу. Навіть В і зантійська імперія мусила рахуватися з Руссю. Однак спокійного життя руському народові не було. Причиною цього стали хижі й жорстокі печенізькі хани, що постійно вдиралися на південноруські землі, вбивали й брали до полону тисячі людей, палили й руйнували міста і села, витоптували поля й луки, грабували й тягли у степ все, що тільки могли вхопити.
Давньоруське суспільство бачило вищу доброчесність князя в його самовідданій боротьбі з кочовницьким степом. Люди пам’ ятали про трагічну загибель батька Володимира Святослава від рук хана Курі. И вимагали від князя рішучих дій. Та й сам Володимир, певно, розумів, що лише розгром печенігів може стати неодмінною умовою спокійного й мирного існування його держави. Ось чому незабаром після запровадження християнства на Р у сі князь розпочинає тривалу й запеклу боротьбу з печенізькими ханами. « Повість временних літ » та інші літописи розповідають про сім великих війн Володимира з цими ворогами: у 990, 992( двічі), 9 § 6, 997, 1001-му й 1004 рр. Всі вони закінчилися переможно для київського володаря. О д нак не важко припустити, що руські воїни зазнавали й поразок у боях з більш численними печенігами. Але про них фольклорні джерела літописів мовчать. Як би там не було, тривалі й виснажливі війни Володимира з печенігами зрештою принесли Русі перемогу. Його синові Ярославу було вже легше остаточно здихатися печенізької за грози.
Останні роки життя Володимира були затьмарені непокорою синів. 1012 р. проти нього повстав пасерб Святополк, що княжив неподалік Києва в Турові. Князь кинув. Святополка до в’ язниці. А 1014 р. те ж саме вчинив рідний син Ярослав, батьків намісник у Новгороді Великому. Володимир страшенно розгнівався й розпочав готуватися до
53