Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 53

ми». Почувши про це, Володимир звелів викувати срібні ложки, мовивши так: «Сріблом і золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду І срібло, і золото, як мій дід і батько мій з дружиною дошукались золота й срібла». Ця розповідь, поза сумнівом, походить з воїнського, дружинного епосу. Безумовно, дружинні традиції й звичаї ще багато важили в суспільно-політичному житті Київської Русі кінця X ст. Але в тому й полягає історична вага по­ статі Володимира, що він, народжений від князя-дружин- ника, був людиною вже нової доби, керівником започатко­ ваної ним ранньофеодальної монархії. Перед князем по­ стали завдання набагато важливіші, ніж улещання дру­ жинників. То були завдання перебудови країни. Отож, Володимир Святославич енергійно проводить державні реформи. Він запровадив нове зведення законів усного звичаєвого права, яке Нестор назвав «Уставом зем- леным». Князь удосконалив і доповнив попередній кодекс — «Закон руський». У свою чергу, «Устав земленой» було по­ кладено в підвалини першого писаного зібрання правових норм Русі — «Правди Ярослава», складеної близько 1016 р. Виключне значення мала адміністративна реформа В о­ лодимира Святославича. У роки його правління основні союзи давньоруських племен були приєднані до Києва. Але племінна знать на місцях до часу почувалася незалежно. Тому в кінці 80-х рр. X ст. Володимир послав 12 своїх си­ нів до різних міст Київської Русі. «Повість временних літ» сповіщає: «Посадив Вишеслава в Новгороді, Ізяслава в По­ лоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові, а Глі- ба в Муромі, Святослава в Древлянській землі, Всеволода у Володимирі (Волинському.— Авт.), Мстислава в Тмута- ракані». З тієї пори у життєво важливих осередках Давньорусь­ кої держави сиділи вже не бунтівливі, завжди схильні до непокори місцеві князьки, а провідники волі великого кня­ зя київського, і не тільки його сини, а й близькі до нього люди: бояри, старші дружинники тощо. На зміну родопле­ мінному поділові давньоруського суспільства остаточно прийшов поділ територіальний, що є однією з визначаль­ них ознак справжньої держави. Першою за часом, якщо виходити з послідовності роз­ повіді «Повісті временних літ», була реформа релігійна. Спочатку уряд Володимира вирішив протиставити роз­ маїттю богів слов’янських і неслов’янських племен Східної Європи культ верховного божества Перуна. Ц е було зроб­ лено ще на початку князювання Володимира в Києві. Але 51