Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 53

ми». Почувши про це, Володимир звелів викувати срібні
ложки, мовивши так: «Сріблом і золотом не знайду собі
дружини, а з дружиною добуду І срібло, і золото, як мій
дід і батько мій з дружиною дошукались золота й срібла».
Ця розповідь, поза сумнівом, походить з воїнського,
дружинного епосу. Безумовно, дружинні традиції й звичаї
ще багато важили в суспільно-політичному житті Київської
Русі кінця X ст. Але в тому й полягає історична вага по­
статі Володимира, що він, народжений від князя-дружин-
ника, був людиною вже нової доби, керівником започатко­
ваної ним ранньофеодальної монархії. Перед князем по­
стали завдання набагато важливіші, ніж улещання дру­
жинників. То були завдання перебудови країни.
Отож, Володимир Святославич енергійно проводить
державні реформи. Він запровадив нове зведення законів
усного звичаєвого права, яке Нестор назвав «Уставом зем-
леным». Князь удосконалив і доповнив попередній кодекс —
«Закон руський». У свою чергу, «Устав земленой» було по­
кладено в підвалини першого писаного зібрання правових
норм Русі — «Правди Ярослава», складеної близько 1016 р.
Виключне значення мала адміністративна реформа В о­
лодимира Святославича. У роки його правління основні
союзи давньоруських племен були приєднані до Києва. Але
племінна знать на місцях до часу почувалася незалежно.
Тому в кінці 80-х рр. X ст. Володимир послав 12 своїх си­
нів до різних міст Київської Русі. «Повість временних літ»
сповіщає: «Посадив Вишеслава в Новгороді, Ізяслава в По­
лоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові, а Глі-
ба в Муромі, Святослава в Древлянській землі, Всеволода
у Володимирі (Волинському.— Авт.), Мстислава в Тмута-
ракані».
З тієї пори у життєво важливих осередках Давньорусь­
кої держави сиділи вже не бунтівливі, завжди схильні до
непокори місцеві князьки, а провідники волі великого кня­
зя київського, і не тільки його сини, а й близькі до нього
люди: бояри, старші дружинники тощо. На зміну родопле­
мінному поділові давньоруського суспільства остаточно
прийшов поділ територіальний, що є однією з визначаль­
них ознак справжньої держави.
Першою за часом, якщо виходити з послідовності роз­
повіді «Повісті временних літ», була реформа релігійна.
Спочатку уряд Володимира вирішив протиставити роз­
маїттю богів слов’янських і неслов’янських племен Східної
Європи культ верховного божества Перуна. Ц е було зроб­
лено ще на початку князювання Володимира в Києві. Але
51