Блискавична війна між нащадками Святослава трагічно закінчилася для молодшого з них. Знову надамо слово Несторові: « І в бцтві переміг Ярополк Олега. Олег ж е зі своїми воїнами побіг до міста, яке зветься Овруч. А через рів до міської брами було перекинуто міст, і люди, з’ юрмившись на ньому, зіштовхували один одного вниз. І зіпхнули Олега з мосту в рів », де той і загинув.
Підбадьорений своїм братовбивчим « успіхом », а, швидше, підмовлений Свенельдом, Ярополк вирішив розправитися і з Володимиром. « Повість временних літ » драматич- ' но відгукнулася на події, що набирали сили: « Коли Володимир у Новгороді почув, що Ярополк забив Олега,, то наполохався і втік за море( Балтійське.— Авт.). І володів Ярополк одноосібно Руською землею ». Як бачимо, Ярополк прагнув до єдиновладдя на Русі.
Нестор поверхово оцінив душевний стан Володимира, коли молодий князь почув про загибель брата. Володимир зовсім не злякався, він узагалі нікого й нічого не боявся, що доводиться його життям у наступні роки. Князь тверезо оцінив становище й зрозумів, що з купкою дружинників йому не встояти проти війська Ярополка, до якого, певно, залучили ще й вцілілих дружинників Олега. Тому Володимир подався до Скандінавії набирати найманців до війська. Адже незабаром потому юний князь повернувся до Новгорода, викинув звідти посадника, якого встиг призначити Ярополк, і звелів тому передати ' своєму панові: « Володимир іде на тебе, готуйся з ним битися!»-
Війна м іж Ярополком і Володимиром була швидкоплинною, але сповненою численних драматичних подій. Спочатку Володимир захопив Полоцьк і одружився з тамтешньою княжною Рогнедою, забезпечивши таким чином собі допомогу Полоцького князівства, тоіії ще не залежного від Києва. Д алі він рішуче пішов проти Ярополка. І тут з’ ясувалося, що за державними здібностями, мужністю й силою характеру Ярополк дуж е поступається братові. Він робить помилки одну за одною.
Насамперед, Ярополк не наважився дати битву Володимирові біля валів Києва, а зачинився у стольному граді Русі, втративши воєнну ініціативу. Укріплення Києва того часу були наймогутнішими на Русі, в місті засіла сильна залога, ще й князівська дружина; мабуть, вистачало й харчів на довге сидіння в облозі. Та Ярополк занепав духом, занервував і чомусь вибіг з Києва й перебрався до невеликої фортеці Родні, що стояла в гирлі річки Росі. Нестор незворушно оповідає про останній акт тієї трагедії— бра-
49