ті, але ставлення до нього змінювалося неодноразово. В XIX ст., в період гострої боротьби за національне в музиці, він здавався передовій російській критиці занадто « італійським ». На рубежі XIX— XX ст. дослідники вже з більш значимої історичної відстані оцінили заслуги Бортнянського у створенні національної музичної мови: 1901 р. уперше було відзначено ювілей композитора— 150-річчя від дня народження. У 20-ті рр. нашого століття з’ явилися на світ його світські твори, що тривалий час пролежали у палацових архівах. У ЗО— 40 рр. твори композитора практично не звучали, хоча в музичній науці постійно визрівало історично-культурне осмислення феномена Бортнянського. І лише в останні десятиріччя з’ явився інтерес до його творчості. Поставлено ряд опер, виконуються хорові концерти, камерно-інструментальні твори.
ІВАН ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ
Народився Іван Григорович Григорович-Барський 1713 р. у Києві, на Подолі, в сім’ ї дрібного крамаря, котрий був до того ж старостою Успенського собору, його брат— Василь( псевдоніми— Плака, Альбов), український письменник та мандрівник, у 1723— 1747 рр. подорожував Угорщиною, Болгарією, Австрією, Румунією, Молдовою, Італією, Грецією, Палестиною, Сірією, Аравією, Єгиптом. У друкованих « Дорожніх записках », в яких містилося 150 малюнків, він розповів про економічне становище, освіту, звичаї та історичне минуле цих країн.
З 1724 р. Іван навчався в Київській академії. Звідси вийшов ряд відомих художників тієї епохи, зокрема Левицький, Зарудний, Галаховський, Тарасевич та ін. В академії він посилено займається малюванням й особливо прагне оволодіти мистецтвом гравірування.
1744 р. Барський одружується і згодом стає батьком великої сім’ ї( всього у нього було 15 дітей). У 1744— 1748 рр. проживає за межами Києва. Саме в ці роки він д і стає інженерно-будівельні знання.
Наприкінці 40-х рр. Григорович-Барський розпочинає службову кар’ єру і водночас— архітектурну діяльність. Першою його роботою стало спорудження міського водогону( на той час обіймав посаду « інстігатора » при Київському магістраті). Центральною спорудою водогону, що охопив увесь Поділ, був павільйон-фонтан, так званий « Феліціан »,
385