би від утисків ремісників державцями; цікавився прибутками міських органів управління, особливо Київського магістрату.
Але основним аспектом всієї його внутрішньополітичної діяльності лишалися, безперечно, аграрні відносини. Будучи сам великим землевласником, він, щоб завоювати прихильність найбільш впливових і заможних осіб, роздав приблизно 100 маєтків з 3 тисячами дворів феодально залеж них селян і міщан. Особливо багато універсалів та дарчих на маєтки, землі, ліси, пасіки, млини тощо видав Скоропадський монастирям: практично всім київським( причому повинності мали виконувати не лише піддані, а й рядові козаки), Ніжинському, Благовіщенському, Єлецькому Успенському, Переяславському Михайлівському, Чернігівському, Троїцькому та ін.
Проте авторитет і влада гетьмана продовжували невпинно падати. Місцеві старшини, особливо полковники, часто-густо ігнорували його розпорядження, вели незалежну політику-. Д уж е обмежував дії Скоропадського і царський указ 1715 р. про регламентацію обрання на всі полкові посади, а також сотників. Петро І прямо втручався у цей процес. Так, за власним бажанням він призначив полковником Ніжинського полку « з великоросіян » Петра Толстого, Київського— Антона Танського. Водночас ним здійснюються прямі призначення на уряди сотництва. 1718 р. гетьман не зміг відмовити Петру І і змушений був на його « прохання » віддати свою 15-річну дочку від другого шлюбу— Уляну за сина царського улюбленця П. Толстого. В 1720 р. Петро І обмежив функції Генерального суду.
І останні роки правління не сприяли підвищенню популярності гетьмана серед українського населення. Цьому завадили примусові канальні роботи, спорудження фортечних будівель, « військові низові » походи тощо. Козаків і посполитих нерідко « ганяли » до Петербурга, Астрахані, на Кавказ. Для цього, як правило, залучались найбільш фізично здорові й матеріально забезпечені рядові козаки, селяни та міщани. Додому поверталося лише 60 %, решта ж гинула від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв тощо.
Послаблення гетьманської влади давало можливість здійснити царському урядові деякі обмеження і в сфері економіки України. Зокрема, дедалі частіше місцевим купцям і торговим людям заборонялося займатися закордонною торгівлею. Запроваджувалася державна монополія на багато товарів, застосовувалася практика перекуповування різноманітних товарів лише у російських купців, з чого
864