Нова загроза вторгнення руського війська стурбувала візантійський уряд. Було вирішено полагодити справу миром. Повноважне посольство імператора Романа зустрілося з Ігорем десь на Дунаї. « Повість временних літ », що побудувала розповідь про візантійсько-руські перетрактації на фольклорних джерелах, зображ ує те, що відбувалося в пониззі Дунаю, у вигідному для київського князя світлі: « Почувши про те( похід Русі.— Авт.), цар прислав до Ігоря кращих бояр з благанням: « Не ходи, але візьми данину, яку брав Олег, додам ще до тієї данини »... Мовила ж дружина Ігорева: « Якщо так говорить цар, то чого нам ще треба,— не бившись, узяти золото, й срібло, й паволоки?» І послухав їх Ігор. Узяв у греків золото й тканини на всіх воїнів, повернувся назад і пішов до Києва додому ». Ця за позичена з дружинного епосу лапідарна розповідь яскраво зображує верхівку давньоруського суспільства перехідної доби— від заключного етапу родового ладу до феодального устрою. Князь радиться з дружиною у всіх важливих справах, дбайливо піклується про дружинників і щедро винагороджує їх.
Однак насправді становище було іншим. Хоча Ігор зібрав дійсно величезне військо, він так і не наважився перейти через дунайський кордон Візантії і вдарити на Царгород. Найімовірніше гадати, що імператор зібрав свої кращі суходільні сили, а страшний вогненосний флот чатував на руські однодеревки поблизу Золотого Рогу. Ігор не добився успіху на переговорах. Адже підписаний потому мирний договір з Візантією був набагато менш вигідний для Русі, ніж аналогічна угода Олега 911 р. Так що про перемогу Ігоря годі й говорити.
Поглинений справами зовнішньополітичними, князь Ігор занедбав внутрішні. Розхиталася єдність, ще дуж е й дуж е відносна, його держави. Восени настала пора збирання д а нини з підвладних Києву земель. Ігор вирушає у свій останній похід. Нестор під 945 р.( насправді те сталося роком раніше) оповідає: « І прийшла осінь, і став він( Ігор.— Авт. 1) замишляти похід на древлян, бажаючи взяти з них ще більше данини. Того року мовила дружина Ігореві: « Отроки Свенельда причепурилися зброєю та одягом, а ми голі. Підемо, княже, з нами за даниною, й ти добудеш, і ми ». І послухав їх Ігор— і пішов за даниною ».
Напевне, данина з Древлянської землі була розділена між Свенельдом і київським князем, інакше б древляни не сплатили її так спокійно Ігореві. Але тбму одержане зд а лося замалим, і він, вже повертаючись додому, заявив своїй
83