Нова загроза вторгнення руського війська стурбувала візантійський уряд . Було вирішено полагодити справу миром . Повноважне посольство імператора Романа зустрілося з Ігорем десь на Дунаї . « Повість временних літ », що побудувала розповідь про візантійсько-руські перетрактації на фольклорних джерелах , зображ ує те , що відбувалося в пониззі Дунаю , у вигідному для київського князя світлі : « Почувши про те ( похід Русі .— Авт .), цар прислав до Ігоря кращих бояр з благанням : « Не ходи , але візьми данину , яку брав Олег , додам ще до тієї данини »... Мовила ж дружина Ігорева : « Якщо так говорить цар , то чого нам ще треба ,— не бившись , узяти золото , й срібло , й паволоки ?» І послухав їх Ігор . Узяв у греків золото й тканини на всіх воїнів , повернувся назад і пішов до Києва додому ». Ця за позичена з дружинного епосу лапідарна розповідь яскраво зображує верхівку давньоруського суспільства перехідної доби — від заключного етапу родового ладу до феодального устрою . Князь радиться з дружиною у всіх важливих справах , дбайливо піклується про дружинників і щедро винагороджує їх .
Однак насправді становище було іншим . Хоча Ігор зібрав дійсно величезне військо , він так і не наважився перейти через дунайський кордон Візантії і вдарити на Царгород . Найімовірніше гадати , що імператор зібрав свої кращі суходільні сили , а страшний вогненосний флот чатував на руські однодеревки поблизу Золотого Рогу . Ігор не добився успіху на переговорах . Адже підписаний потому мирний договір з Візантією був набагато менш вигідний для Русі , ніж аналогічна угода Олега 911 р . Так що про перемогу Ігоря годі й говорити .
Поглинений справами зовнішньополітичними , князь Ігор занедбав внутрішні . Розхиталася єдність , ще дуж е й дуж е відносна , його держави . Восени настала пора збирання д а нини з підвладних Києву земель . Ігор вирушає у свій останній похід . Нестор під 945 р . ( насправді те сталося роком раніше ) оповідає : « І прийшла осінь , і став він ( Ігор .— Авт . 1 ) замишляти похід на древлян , бажаючи взяти з них ще більше данини . Того року мовила дружина Ігореві : « Отроки Свенельда причепурилися зброєю та одягом , а ми голі . Підемо , княже , з нами за даниною , й ти добудеш , і ми ». І послухав їх Ігор — і пішов за даниною ».
Напевне , данина з Древлянської землі була розділена між Свенельдом і київським князем , інакше б древляни не сплатили її так спокійно Ігореві . Але тбму одержане зд а лося замалим , і він , вже повертаючись додому , заявив своїй
83