служил, получил бых наиболшое мздовоздаяніе, а здесь хотя б в ангела пременился, не могл бых службою и верноотію моею жадного получить благодарствія ». Важко сказать, що мав на увазі гетьман. Але ясно одне: кинута ним фраза була не випадковою, приховувала потаємний зміот.
Д о Мазепи і старшини доходили чутки, одна за одну тривожніші. Ремствували запорожці на надзвичайно важкі умови царської служби, городові козаки, послані на кріпосні роботи у Київ. їм заборонялося відлучатися додому, їх переслідували голод і холод,' насильства царських офіцерів, які били козаків палками, знущалися, гвалтували їхніх дружин і дочок. Н езабаром надійшов указ Петра І про майбутні реформи у козацькому війську, що передбачали перетворення традиційних полків у драгунські.
Атмосферу невизначеності й навіть страху посилювали невблаганне просування шведських військ литовськими землями, паніка серед польських союзників, відступи царських полків. І. Мазепа дедалі більше й більше утверджувався в думці про необхідність стати на сторону шведів. У жовтні 1707 р. гетьман знову звернувся до С. Лещинського з пропозицією перейти на його бік, знищивши в Україні царські залоги і зробивши з них « міст для шведів ».
Одначе Карл XII відмовився прийняти цю пропозицію. Натомість не шкодував обіцянок польський король. У листопаді 1707 і?.“ він звернувся з універсалом до населення України, закликаючи його повернутися « до давніх свобод і вольностей, під батьківське і дідичне панування польського королівства ». Звичайно, це звернення не було обнародуване. Саме тоді Петру І надійшов відомий донос В. Кочубея, в якому йшлося про антимосковські настрої І. Мазепи. Проте гетьман ще більше утаємничив свої плани. Десь на початку 1708 р. його уповноважений склав угоду з Карлом XII і Станіславом Лещинським. М. Андрусяк, проаналізувавши умови угод, дійшов висновку, що та частина, яка торкалася українсько-шведських взаємин, обмежувалася виключно військовою стороною. Натомість договір з Річчю Посполитою мав політичний характер— передбачав перехід України під владу польського короля на правах, аналогічних В е ликому королівству Литовському. Мазепа одержував П олоцьке й Вітебське воєводства і титул князя.
Наступний розвиток подій показав, що І. Мазепа все ще вагався. Отримавши наказ Петра І рушати з військом на Стародубщину, він зволікає, зваж ує ситуацію, вдає з себе вірного слугу царя. Відомі його наказ про забезпечення‘ провіантом російської армії, розпорядження про зміцнення і