Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | страница 333

У небуття йшли демократичні козацькі традиції виборності
старшини всіх рівнів і рангів. По суті, в Україні зародж у­
валося дворянство — із спадковою владою, титулами, зем­
лями й залежними селянами.
Ця соціальна політика привела до того, що у вирішаль­
ний момент широкі маси козаків і селян не підтримали пла­
нів Мазепи. В пам’яті народній ще свіжими були спомини
про панування Польщі з її жорстоким соціальним та націо­
нально-релігійним визиском.
Новий гетьман з ’явився перед Петром І, коли становище
його благодійника, князя В. Голицина, різко змінилося: за
підтримку царівни Софії того заслали, конфіскувавши май­
но. Іван Мазепа сподобався молодому цареві. Замість по­
гроз і «доган» гетьман і старшина одерж али грамоти на но­
ві маєтки, багаті подарунки. З часом взаємини цих різних
за становищем, віком, характером, моральними засадами
людей переросли у відносини, сповнені взаємопідтримки.
Петро І мав усі підстави довіряти українському гетьманові.
Після багатьох років, «крамол» і «зрад» з ’явився підданий,
який вірою й правдою служив його інтересам: доповідав
про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, поси­
лав козацькі полки то в далекі північні райони, то в Поль­
щу, то на південь. Цар не лишався в боргу: на Івана Сте­
пановича «сипалися» маєтки, тисячі залежних селян, кош­
товності, найвищі нагороди і титули. Численні листи і д о ­
носи на гетьмана, що надходили до Москви, губилися в нет­
рях бюрократичного апарату чи повертались у Датурин. На
їх авторів чекала жорстока кара (не уникли її, як відомо,
навіть генеральний суддя В. Кочубей і полтавський полков­
ник І. Іскра).
Здавалося, ніщо не могло затьмарити ідилічних взає­
мин правителів Р осії та України. Приязню й цілковитою
довірою проникнуті листи Петра І до Мазепи, вірнопід-
данством — послання гетьмана до царя. Ж одного натяку на
напруженість чи суперечності. Тому «громом з ясного неба»
став перехід Івана Мазепи на бік шведського короля Кар­
ла XII. Для Петра І це було справжнім потрясінням: люди­
на, яка протягом багатьох років входила до його оточення
і яку він, здавалося, добре знав, опинилась у таборі про­
тивника! Це стало несподіванкою і для частини старшини,
не кажучи вже про рядове козацтво, міщан, православне
духовенство й селянські маси.
Питання про мотиви цього кроку Мазепи здавна перебу­
вало у центрі уваги істориків. Сам гетьман, за словами ге­
нерального писаря П. Орлика, пояснював свої д ії так: «...не
331