його кошти було зведено ряд будов у Києво-Печерській лаврі, поставлена церква Вознесіння у Переяславі та інших містах. На замовлення гетьмана зроблено срібну плиту до церкви Гробу Господнього в Єрусалимі.
Проте не лише завдяки цим якостям ім’ я Мазепи залишилося на сторінках вітчизняної історії. Він відомий насамперед як політичний діяч, що протягом багатьох років обіймав найвищу у козацькій держ аві посаду. Тому знову повернемося до політичної біографії І. Мазепи.
1659 р. застає його у Варшаві у ранзі покойового польського короля Яна Казимира. Блискуча освіта, розум, особиста привабливість відкрили йому двері палаців багатьох аристократичних родин Польщі. Як королівський придворний він неодноразово виконує важливі політичні доручення Яна Казимира, підтримує зв’ язки з українськими гетьманами, польськими магнатами й впливовою шляхтою.
Нова сторінка відкривається 1663 р. Мазепа залишає Яна Казимира. Деякий час живе на П равобережжі( очевидно, у батьківському маєтку). Згодом часто навідується до резиденції правобережного гетьмана Петра Дорошенка( був навіть генеральним писарем), а пізніше переходить до гетьмана Л івобереж ної України Івана Самойловича. В ідтоді почалося його стрімке сходження на вершину влади. Звання військового товариша, посада генерального осавула і, нарешті, після перевороту 1687 р. гетьманська булава— основні віхи політичної кар’ єри цієї людини. Про можливість альтернативних кандидатур на Коломацькій раді, хабар князю Голицину, симпатікї московського двору говорити не будемо. Факт залишається фактом: Іван Мазепа став гетьманом, що задовольняло, очевидно, і козацьку старшину, і російські урядові кола( документи свідчать, що він у Москві всіх « зачарував » своєю щедрістю, вмінням владнати найделікатнішу справу).
Гетьманування Мазепа почав традиційно: підписав на березі Коломаку документи, що визначали місце Л івобережної України в складі Російської держави. Незабаром зайнявся розподілом майна Самойловича і розправою над своїми противниками, роздачею універсалів на нові маєтності та організацією бенкетів у Батурині. Не обминув і українське поспільство. Гетьманські постанови страхали жорстокими карами непокірних( і не лише страхали: у містах і селах були проведені екзекуції) і водночас скасовували найбільш обтяжливі податки. Новий гетьман керувався старим випробуваним принципом « батога і пряника ».
329