воїна і бусурманів гонителя нема; бусурмани, прочувши, що у Військові Запорозькому Івана Сірка, страшного для Криму промисловця та удачливого переможця, котрий їх завжди громив і розбивав та християн з неволі рятував, немає, радіють і над нами промишляють ».
Зваживши на складну ситуацію, російський уряд поступився. У грудні 1672 р. козацький полководець вже був у Москві. Цар Олексій Михайлович примусив його в присутності патріарха, Священного Собору, бояр і думних людей дати клятву на вірність Російській державі. Ще півроку Сірко залишався у Москві, бо про це просив його недоброзичливець— гетьман Іван Самойлович.
Зрештою на початку літа 1673 р. Іван Сірко прибув до Запорож ж я й негайно розпочав воєнні д ії проти Кримськоіо ханства: водив козаків на фортеці Аслам і Очаків, під Чигирином не пропускав татар до Кам’ янця-Подільського на допомогу туркам. 8-тис. татарська орда у серпні 1673 р. щільно оточила кошового отамана з військом в степу й три дні тримала в облозі, але не здолала й відступила. А в листопаді того ж року 10 тис. козаків і кілька сотень їх союзииків-калмиків під загальним командуванням Івана Сірка здійснили похід на Крим, Білгородщину й Волощину, завдавши поразки турецьким і татарським ордам, спаливши фортецю Тягин( Бендери), захопивши полонених і трофеї.
У червні 1674 р. Івану Сірку довелося познайомитися з ротмістром( провідником, капітаном) гетьманської корогви Іваном Мазепою, який тоді служив у війську Петра Д орошенка. Гетьман спорядив освіченого помічника-ротмістра до кримського хана для переговорів, надіславши в подарунок ханові 15 закованих у колодки лівобережних козаків, їх супроводжували 9 татарських воїнів.
Над Інгулом загін запорожців випадково натрапив на це посольство: татари були перебиті або кинулися в річку, козаки звільнені, а Мазепу привели в Січ як злочинця. На козацькій раді зачитали листи Дорошенка до хана. Обуререні запорожці вирішили тут-таки скарати смертю Мазепу. Однак Сірко і старі отамани заступилися за нього: « Панове браття, просимо вас, не убивайте цього чоловіка, може, він нам і вітчизні нашій колись знадобиться ». Запорожці прислухалися до цієї поради. М азепу і одного уцілілого татарина було відправлено до гетьмана Самойловича, щоб доставив їх у Москву.
У листі до Самойловича від 6 липня 1674 р. кошовий отаман також клопотався про долю Мазепи: « Покажи милість свою, як батько милосердний, щоб він у неволі не був
315