кого потрапив у полон до татар і був викуплений звідти Б. Хмельницьким шляхом обміну на коня.
& а другою версією, яка з’ явилася в історичній літературі нещодавно, Виговський під час битви під Корсунем( травень 1648 р.) був поранений, втратив свідомість і потр | цив у полон до якогось запорожця. Після кількох спроб втФіі був обміняний на коня й став бранцем хана Іслам-Гіре ' я, котрий за непокірність прикував його до гармати. Якимось чином дізнавшись про полоненого, Б. Хмельницький, są ^одою хана, звільнив його.
Незабаром І. Виговський стає одним з найближчих со *, ратників гетьмана, обійнявши посаду генерального військового писаря, на якій незмінно перебував 9 років.
Отож, пославшись на складну й досить тривожну ситуацію в державі, І. Виговський разом з іншими генеральнинилш старшинами зумів переконати молодого Хмельницького зібрати раду й зректися на ній гетьманства на користь того, кого оберуть самі козаки вільним голосуванням.
На цій Чигиринській раді, де переважали представники.) старшини( представників Запорозької Січі не було зовсім), прихильники І. Виговського ДОМОГЛИСЯ проголошення ЙОГО; наказним гетьманом. Зважаючи на величезний авторитет у народі покійного Б. Хмельницького, рада не наважилася повністю усунути Юрія. Формально він залишився гетьманом, але до його повноліття фактична влада переходила до І. Виговського. Рада ухвалила підписувати йому універсали таким чином: « Іван Виговський, на той час гетьман Війська Запорозького ».
Прийнявши гетьманську булаву, І. Виговський звернувся до присутніх з такими словами: « Ся булава доброму н а 1 ласку, а злому ąa карність. Коли мене гетьманом обрали, то потурати я в війську нікому не буду, бо Військо Запо-
Ї озьке без страху бути не може », В цих словах слід вбачаи не лише намагання новообраного провідника постати перед товариством сильною, безкомпромісною особою. Тут Відбивалася й цілком конкретна, вкрай напружена тогочасна соціально-політична ситуація в Україні. Як досвідчений політик і державний діяч Виговський прекрасно розумів їиткість своїх позицій. Адже, мабуть, не випадково він маневрує перед Москвою, намагаючись дізнатись про її реак- •! цію на появу в Україні нового політичного лідера й фактичне усунення сина всесвітньо відомого керманича Української держави. Певно, саме з цією метою посланець І. Вцговського до Москви Омельянов уже в грудні 1657 р. з а-, свідчив перед царським урядом, що при обранні Виговсько-
802