Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 275
популярності ні серед українців, ні серед поляків. В Украї
ні зневажали, дорікаючи, що його «українські кості лю д
ським м’ясом поросли», а в Польщі ненавиділи як зрадни
ка і підозрювали у таємних шпигунських діях на користь
Хмельницького.
Відштовхнутий сучасниками, чужий серед своїх, Адам
Кисіль помер самотньо у Низкиничах 3 травня 1653 р.; був
похований у церкві заснованого ним ж е місцевого монасти
р я , де й досі зберігається його надгробок. Ж інка Киселя
Анастасія, дочка київського шляхтича Філона Гулковича,
похована там же. Оскільки дітей у них не було, величезні
маєтки, що належали Адаму за життя, розійшлися між пле
мінниками Дорогиницької гілки роду, нащадки якої ще на
прикінці минулого століття жили в Австрії.
ТАРАС ФЕДОРОВИЧ
Піднесення ролі козацтва після Хотинської війни 1621 р.
супроводжувалося появою нових авторитетних ватажків.
На Запорозькій Січі обирається гетьман нереєстрових ко
заків, формуються відповідні структури. Одним із перших
булаву здобув Тарас Федорович, відомий також під іменем
Тараса Трясила.
Вихідець із козацької родини з Чигирина (р. н. не від.),
він після Куруківської угоди займав посаду корсунського
полковника. Навесні 1629 р. на чолі загону запорожців їде
до Криму, а восени козаки знову обирають Трясила геть
маном.
Ситуація в Україні в той час була досить напруженою.
Запровадження нового загальнодержавного податку зуст
ріло рішучий опір населення. Н е вщухали конфесійні кон
флікти через небажання властей легалізувати православну
церкву. Масове покозачення селян та міщан, незадоволен
ня реєстрових умовами служ би свідчили про назрівання но
вого народного повстання. З метою його відвернення уряд
Речі Посполитої після підписання Альтмаркського пере
мир’я 1629 р. направив на Київщину значну частину корон
ного війська. Лише в районі Києва нараховувалося близь
ко 8 тис. жовнірів. Уперше правлячі кола шляхетської
Польщі наважилися зайняти військами територію, населену
переважно козаками й незакріпаченими селянами. Не одер
жуючи тривалий час платні, жовніри вдавалися до маро
273