Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 275

популярності ні серед українців, ні серед поляків. В Украї­
ні зневажали, дорікаючи, що його «українські кості лю д­
ським м’ясом поросли», а в Польщі ненавиділи як зрадни­
ка і підозрювали у таємних шпигунських діях на користь
Хмельницького.
Відштовхнутий сучасниками, чужий серед своїх, Адам
Кисіль помер самотньо у Низкиничах 3 травня 1653 р.; був
похований у церкві заснованого ним ж е місцевого монасти­
р я , де й досі зберігається його надгробок. Ж інка Киселя
Анастасія, дочка київського шляхтича Філона Гулковича,
похована там же. Оскільки дітей у них не було, величезні
маєтки, що належали Адаму за життя, розійшлися між пле­
мінниками Дорогиницької гілки роду, нащадки якої ще на­
прикінці минулого століття жили в Австрії.
ТАРАС ФЕДОРОВИЧ
Піднесення ролі козацтва після Хотинської війни 1621 р.
супроводжувалося появою нових авторитетних ватажків.
На Запорозькій Січі обирається гетьман нереєстрових ко­
заків, формуються відповідні структури. Одним із перших
булаву здобув Тарас Федорович, відомий також під іменем
Тараса Трясила.
Вихідець із козацької родини з Чигирина (р. н. не від.),
він після Куруківської угоди займав посаду корсунського
полковника. Навесні 1629 р. на чолі загону запорожців їде
до Криму, а восени козаки знову обирають Трясила геть­
маном.
Ситуація в Україні в той час була досить напруженою.
Запровадження нового загальнодержавного податку зуст­
ріло рішучий опір населення. Н е вщухали конфесійні кон­
флікти через небажання властей легалізувати православну
церкву. Масове покозачення селян та міщан, незадоволен­
ня реєстрових умовами служ би свідчили про назрівання но­
вого народного повстання. З метою його відвернення уряд
Речі Посполитої після підписання Альтмаркського пере­
мир’я 1629 р. направив на Київщину значну частину корон­
ного війська. Лише в районі Києва нараховувалося близь­
ко 8 тис. жовнірів. Уперше правлячі кола шляхетської
Польщі наважилися зайняти військами територію, населену
переважно козаками й незакріпаченими селянами. Не одер­
жуючи тривалий час платні, жовніри вдавалися до маро­
273