відзначалася демократичним складом учнів, серед яких було багато міщан та безземельної шляхти, хоча траплялися і діти з елітарних родин. Зокрема, саме тут навчалися Якуб Собеський, Ян Жолкевський, Миколай Остроруг, Миколай Потоцький і, нарешті, син засновника Академії Томаш. Адам Кисіль, власйе, вчився з ним майже одночасно: Замойський-молодший завершив студії у 1614, а Кисіль— перед 1617 р. Шкільне приятелювання відіграло згодом помітну роль у блискучій кар’ єрі хлопця зі старовинної й шанованої, але не вельми помітної волинської родини.
Сходження нагору Адама Киселя, звісно, не було таким блискавичним, як кар’ єра його товариша студентських літ( той у 1618 р. вже став київським воєводою, в 1629 р.— підканцлером, а з 1635 р.— коронним канцлером). Подібно до більшості юнаків свого часу, Адам відразу зі шкільної лави подався до війська. Зокрема, у 1620 р. він взяв участь у нещасливій для польської армії битві під Цецорою, у 1621 р.— відзначився особистою хоробрістю під Хотином, а в. 1626 р.— у прусській експедиції, дослужившись зрештою до звання королівського ротмістра( 1632).
Приблизно тоді ж під знаком протекції Томаша Замойського намічаються і перші щаблі його політичної кар’ єри. Протягом 1622, 1628 і 1629 рр. Адам як королівський представник виїжджає на сеймики до Луцька й ' Житомира та на православний синод до Києра, а в 1630 і 1632 рр. уж е сама шляхта Волинського воєводства обирає його своїм послом на генеральний сейм Речі Посполитої.
Зрікшись 1632 р. унії, до якої доти належав, Кисіль на сеймі того ж року вперше красномовно обороняє інтереси православних, чим здобув собі популярність серед земляків. Тверда особиста позиція, а також вдалі виступи на сеймах 1635— 1640 рр. швидко висунули його на роль світського протектора й оборонця інтересів православних. Завдяки особистим симпатіям новообраного 1632 р. короля Владислава IV Кисіль тоді ж отримує почергово ряд високих урядових посад, що відкрили йому шлях до сенату: з 1633 р. його затверджено чернігівським підкоморієм, з 1646 р.— київським каштеляном, з 1648 р.— брацлавським воєводою і, нарешті, з осені 1649 р.— київським воєводою. Д одатковим поштовхом швидкого піднесення стали дипломатичні послуги, які Кисіль зумів вдало поєднати з членством у комісії 1634— 1635 рр. по розв’ язанню польсько-російських прикордонних суперечок на Чернігово-Сіверщині.
Не менш стрімко множилися і маєтки нового держ авного сановника. Скромному власникові єдиного спадкового
271