Наступ феодалів на Південно-Східне Подніпров’ я і Брацлавщину становив загрозу самому існуванню козацтва, яке й без того розвивалося в умовах гострих соціальних протиріч. Козацьку верхівку складали так звані « старші козаки », котрим належали хутори, промисли, пасіки, чорни, землі та господарства на Київщині, Поділлі, Брацлавщині, Полтавщині. їм прислуговувала козацька голота— джури, слуги. Останні, пригнічені багатими козаками, тікали до Запорожжя, яке з кожним роком збільшувалося й міцніло. Запорозька Січ не тільки стає опорною, базою у відсічі турецько-татарської агресії, а й перетворюється на національно-політичний центр боротьби українського народу проти панування шляхетської Польщі,, що сприяло формуванню на Низу основ національної державності. Треба наголосити, що своєю боротьбою і діяльністю Січ відбивала прагнення українського народу до волі і державної самостійності. Це показала вся її історія.
Коли в Україні народні маси піднялися на повстання, запорозьке козацтво не могло лишитися осторонь. У 1590 р. перші повстанські загони на Київщині( у Поліссі) очолили козацькі отамани Я. Осовський, А. Рогачовсьвдй, Ф. Полоус. Інші козацькі представники очолили повстанців на Переяславщині та Брацлавщині. Наприкінці грудня 1591 р. запорозькі козаки разом з частиною реєстровців піддали раптовому нападу одну з найсильніших фортець у Східній Україні— Білу Церкву, резиденцію старости, магната князя Януша Острозького. Цей напад надихав і очолив Криштоф Косинський. В одному з документів вказується, що повстанці, здобувши замки у Білій Церкві та Богуславі пограбували старосту й підстаросту та « позабирали всю гармату, амуніцію і запаси ». Острозький надіслав скаргу королю « на Криштофа Косинського, який, будучи гетьманом козацьким, се учинив, також і на все військо козаків Низових ».
Незадовго перед цим Косинського було обрано на З а порожжі гетьманом, тому його участь у повстанні мала неабияке значення не лише для козаків, але й для інших верств населення. Повстанці при підтримці городян швидко захопили Білу Церкву, оволоділи, артилерією, військовими припасами, які стали їм згодом у добрій нагоді. З а гін поповнювався з кожним днем збіглим людом, козаками. Повстання розросталося. Услід за Білою Церквою повстанці здобули Трипілля, Переяслав, перейшли на Київщину,
Д9 вирішили перезимувати й упорядкувати свої загони. « Все Київське воєродство,— свідчить Д. Бантиш-Каменський,— маєтки не лише приватних осіб але й королівські бра-
226