Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 213

(1663— 1665), Степан Опара (1665), Петро Дорошенко
1(1665— 1676), Михайло Ханенко (1669— 1674) та ін., які
боролися за Україну то під прапорами Туреччини, то під
штандартами Польщі і які, однак, не змогли довести ввоєї
справи до кінця. Прикладом самовідданої боротьби була
діяльність гетьмана Петра Дорошенка, онука Михайла Д о ­
рошенка, котрий пройшов школу військового і дипломатич­
ного мистецтва у Богдана Хмельницького. Прагнучи ство­
рити незалежну Українську держ аву, яка б в етнографіч­
них межах включала Перемишль, Галич і Львів, він обрав
Ьротурецьку орієнтацію, однак після тривалої боротьби
І російськими військами змушений був капітулювати.
699 р. Польща знову встановила своє панування над П ра­
вобережною Україною й відновила тут тяжкий соціальний
і національний гніт. Панщина, що доходила до 4— 5 днів
на тиждень, численні повинності й натуральні данини спри­
чиняли масове розорення селян, занепад ремесел, промис­
лів і торгівлі. Місцеве населення »асильно окатоличува­
лося й полонізувалося, в офіційних установах замість ук­
раїнської запроваджувалася польська мова. .
Народні маси вели непримиренну боротьбу проти поль­
сько-шляхетського поневолення, піднімалися на повстання.
Одним з таких було селянсько-козацьке повстання 1702 р.
під проводом Семена Палія. Воно тривало майже два роки
І було нещадно придушене польськими військами.
На Л івобережній Україні гетьманами були Іван Брю-
ховецький (1663— 1668), Д ем ’ян Многогрішний (1668—
1672), Іван Самойлович (1672— 1687), Іван М азепа (хоча
й перебував на Лівобережній, але був гетьманом всієї Ук­
раїни) (1687— 1708), Пилип Орлик (гетьман України в емі­
грації) (1710— 1742), Іван Скоропадський (1708— 1722),
Данило Апостол (1727— 1734) і, нарешті, останній з них,
також гетьман України, Кирило Розумовський (1750—
1764).
За їхнього правління Л івобереж на Україна зазнала як
відносної автономії, так і її ліквідації, повне підкорення
Росією. Царизм, здійснюючи тут централізацію державного
апарату й посилення соціального і національного гніту,
1722 р. утворив Малоросійську колегію на чолі з бригади*
ром Вільяміновим, метою якої були нагляд за діяльністю
гетьмана і його уряду, зміцнення в Україні адміністратив­
ної влади російського самодержавства. Ц е призвело до
поступової ліквідації автономії України. Після смерті геть­
мана І. Скоропадського (1722) Петро І заборонив вибори
нового гетьмана і управління Україною повністю прибрала
211