Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 147

столі; князь Волинський Свидрнгайло-Болеслав; нарешті,
зеликий князь литовський, у подальшому польський король
Владислав-Ягайло.
Вокняжіння Володимира Ольгердовича в Києві датують
1362-м або 1363 р. Охрещений матір’ю за православним
обрядом, вихований в слов’янських звичаях і традиціях,
литовський князь не був сприйнятий як чужак і швидко
знайшов спільну мову з місцевим боярством. Його військо,
що складалося з київських бояр-ополченців, невдовзі здій ­
снило кілька вдалих походів на південь проти кочових орд,
витіснивши їх до узбереж ж я Чорного й Азовського морів.
Ц е мало величезні наслідки для поступового піднесення
занепалої в часи татаро-монгольського лихоліття Київщи­
ни. Свідченням економічного зросту став факт чеканки
власної монети, вперше після монгольського погрому. Нині
дослідж ено близько 1200 її екземплярів. На аверсі кожно­
го з трьох типів чеканки, які розрізняють дослідники, ви­
бито герб князя Володимира, й ого зміст і абриси дискусій­
ні, однак можна стверджувати напевне, що даний знак,
повторений згодом на княжих печатках синів Володимира,
був гербом київської гілки роду Гедиміновичів і що уста­
лився він саме у роки правління Володимира в Києві.
Тоді ж, тобто у другій половині XIV ст., на високому
пагорбі між Подолом і давньоруською Княжою Горою за
наказом Володимира був збудований просторий і міцний
замок з дубових колод, що проіснував з певними перебу­
довами до середини XVII ст. (в історії Києва він відомий
під назвою «Литовського»).
За княжіння Володимира Ольгердовича значно розши­
рилися кордони Київської землі. Так, згідно з тогочасною
пам’яткою «Список городів руських», Києву підпорядкову­
валося 71 місто в Наддніпрянщині, басейнах Прип’яті й
Десни та на східних і південних рубеж ах слов’янського
світу, що тяглися, відповідно, до річок Ворскли й Росі.
Зважаючи на сказане, не дивно, що київський князь
почувався незалежним володарем, тільки номінально під­
порядкованим верховному сюзерену — великому князю ли­
товському. Ц е підтверджується і звучанням його титулу:
в нечисленних документах, що збереглися від тих часів,
Володимир Ольгердович іменує себе «З Б ож ої ласки кня­
зем Київським».
Про незалежну зовнішню політику князя свідчить, з о ­
крема, такий епізод: коли у 1383 р. Константинопольський
патріарх висвятив на київський митрополичий престол ви­
хідця з Києво-Печерського монастиря Діонісія, кандида­
145