йшлася помірятися силою з світовою імперією середньовічч я— й здолала її! На жаль, Нестор не мав вірогідних джерел і скористався знов-таки фольклорними оповіданнями й тенденційною пізньою візантійською хронікою. Однак збереглися авторитетні візантійські джерела, в тому числі й створені сучасниками Аскольдового нападу на Царгород. / У світлі всіх відомих науці писемних пам’ яток похід Аскольда проти Візантії виглядає таким чином.
Навесні 860 р. візантійський імператор Михаїл III в 40-тис. військом подався в глибини М алої А зії, щоб стримати напад арабів, які загрожували східним кордонам імперії. Тоді ж він послав флот до острова Кріт, аби розгромити піратів, які грабували й топили в Середземному морі візантійські кораблі. У Константинополі залишився лише нечисленний гарнізон, що, в разі ворожого нападу, міг розраховувати скоріше на міць велетенських мурів міста, ніж на власну зброю.
На світанку 18 червня 860 р. руський флот з 200 ладейоднодеревок несподівано вдерся до Константинопольської бухти Золотий Ріг. Напад був настільки раптовим, що візантійці не встигли натягнути велетенський ланцюг, яким у таких випадках замикали вхід до бухти. Русичі безперешкодно висадилися на берег і почали облогу столиці. Імператорові з чималими труднощами пощастило повернутися до обложеного Аскольдом Константинополя й сяк-так налагодити оборону. Через тиждень було досягнуто згоди. Аскольд припинив облогу, за що одержав контрибуцію, й з тріумфом повернувся до Києва. Останнім часом деякі історики висловлюють припущення, ніби між Києвом і Царгородом було укладено мирну угоду, яка, зокрема, за безпечувала привілеї руським торговим людям у Візантії. Так не знане до того східнослов’ янське князівство розголосило на увесь середньовічний світ про своє існування,
І все-таки князівство Аскольда не було ще Давньоруською державою, яка об’ єднувала б усіх східних слов’ ян. Він зробив лише перші кроки на довгому шляху утворення такої держави. Наступні належать його спадкоємцям на київському престолі( літописці називають його « столом »), героям цього розділу— київським князям Олегові, Ігорю, Ользі, Святославу та Володимирові. Протягом IX— майж е всього X ст. київський центр поступово й наполегливо убирав під свою владу раніше незалежні союзи східнослов’ янських племен. Спочатку до держави увійшли об’ єднаная ближніх до Києва племен: древлянське, сіверянське, полочанське, радимицьке. Д алі— більш віддалені: улиць-
10