При всьому тому, що Романова княгиня неодноразово згадана в Галицькому літописі, вона жодного разу не названа на ім’ я. Лише з побіжної репліки волинського літописця 90-х рр. XIII ст. довідуємось, що її звали Анною: « Вклав Бог до серця князя Мстислава благу думку, і створив вій кам’ яну каплицю над могилою своєї бабусі княгині Романової у монастирі святого. Висвятив він її на честь праведних Іоакима й Анни й відслужив у ній службу ».
Коли Роман загинув у Польщі в червні 1205 р., княгиня Анна стала регентшею при своїх малолітніх синах. їй одразу ж довелося наштовхнутись на сильний і запеклий опір боярських олігархів, що воліли позбавитись дружини й синів владного князя, який стримував, а то й жорстоко придушував їхню сваволю.
Анна мала мужність не відступити перед могутнім ворогом— боярством. Хоча, тверезо зваживши сили, княгиня залишила Галич, а далі добровільно пішла з Володимира. Протягом перших двадцяти років ХІІЇ ст. вона веде боротьбу за повернення дітям Романового спадку, за відновлення Галицько-Волинського великого князівства, що, здавалося, назавжди загрузло в болоті боярської анархії й свавілля. Ця боротьба велася від імені наступників, « отчичів » Романа— Данила й Василька, тому ми розповімо про її перипетії у життєписі старшого Романовича. Тут ж е відзначимо, що княгиня Анна виховала своїх синів мужніми рицарями, свідомими політиками й патріотами, борцями за об’ єднання Галицької й Волинської земель. Зупинимось головним чином на походженні княгині, її оточенні, бо розкриття таємниці її родинної приналежності дозволяє поновому глянути на події та явища історії Галицько-Волинської Русі кінця X I I— першого двадцятиріччя XIII ст.
Дивна річ: галицький літописець, уникаючи називати Романову княгиню на ім’ я, охоче пише про її взаємини s угорським королем і польськими князями. Незабаром по загибелі Романа угорський король зустрівся з Анною в галицькому місті Сянику. В літописі сказано, що король побачився з ятрівкою * своєю й прийняв Данила як милого сина. Ці слова літописця дали привід деяким ученим вважати Анну угоркою. Та трохи далі той же галицький книжник зауважує, що коли Анна з Васильком, рятуючись від Ігоревичів, котрі вокняжились у Галицько-Волинській Р у сі, приїхала до Польщі, князь Лєшко з великою честю прийняв свою ятрівку з дитиною! З цього зауваження дехто
* Д ружина брата.
115