важка війна між Данилом і чернігівськими князями, аж поки в серпні 1245 р. старший Романович не завдав Ростиславу й приведеним ним уграм і полякам рішучої поразки біля галицького міста Ярослава. Так було відновлено владу Данила в Галицько-Волинській Русі, державну єдність великого князівства.
Здавалось, перемога під Ярославом дозволяла Данилові зосередитися на головній справі його життя— створенні антимонгольського союзу руських князів. Однак у ординській столиці Сараї вже кілька років придивлялися до дипломатичної діяльності галицько-волинського- князя на Русі та за її межами. Не встиг ще Данило зняти бойовий обладунок після повернення з поля Ярославської битви, як Батий прдоуіав посла до нього з категоричною вимогою: « Дай Галичі » Принаймні так передає його слова галицький книжник. Вони означали, що ординський хан вимагає від Данила повної покори і прийняття татарського намісника-баскака. У тих двох коротких словах дущителя Русі ховався ще більш грізний сенс: загроза відібрання Галицького князівства у Данила й посадження туди ханом іншого, більш покірного князя.
Галицький літописець, що створив докладний життєпио Данила, з сумом відзначив: « Той( Данило.— Авт.) заж у рився, що не встиг зміцнити землі своєї фортецями, подумав разом з братом своїм і поїхав до Батия, мовлячи: « Не віддам половини отчини моєї, але поїду до Батия сам!» Повна небезпек і приниження подорож до Сарая завершилася дипломатичним і політичним успіхом князя: він зумів здобути прихильність Батия— тому подобались незалежні й розумні люди— і одержав « ярлик » на галицький престол. За словами літописця, Батий « доручив йому землю його ». Схиливши горду голову перед ординським повелителем, Данило Романович зумів зберегти Галицько-Волинське князівство й риграти час, необхідний для зведення укріплених міст і фортець, а також створення коаліції руських і зарубіжних правителів з метою скинення монголо-татарського ярМа.
Тепер Данило міг нарешті зосередитись на забезпеченні свого тилу в разі збройного конфлікту з татарами. Він уклав союз з угорським королем, котрий радо погодився видати за його сина Лева дочку Констанцію, порозумівся з польськими князями, які добровільно поступилися на його користь Люблінською землею, аби тільки він дружньо ставився до них і допомагав у разі ворожого нападу. На « віть з войовничим Литовським князівством, правителі яко «
104