братів-Ігоревичів і прилюдно повісили їх на міській площі Галича! Цей єдиний у давньоруській історії випадок публічної розправи васалів над князями ще раз свідчить про неймовірну силу галицького боярства. Окрилене успіхом, воно одразу ж виганяє з Галича Данилову матір, а потім позбавляється й самого малого князя.
Здавалось, анархія боярської сваволі затопила Галицько-Волинську Русь. Не існувало центральної влади, підупали економіка й культура. Земля розпалася на кілька удільних князівств, всюди порядкували бояри, постійно ворогуючи, а то й воюючи один з одним. А нащадки Романа, Данило з Васильком, притулилися на шматочку Волині, та й то з невірної лайки угорського короля і польського князя. Здавалося, колесО історії зробило кілька обертів назад...
Одначе суспільний поступ не ПІД силу спинити нікому, не те що бундючним і жадібним галицьким бояр & м. Поступово підростав і мужнів Данило, й суспільство, яке прагнуло сильної влади, помалу починає підтримувати його намагання повернути отчину. Юний ще князь зрозумів важ ливість підтримки з боку міського торгово-ремісничого населення, що особливо страждало від боярських насильств й було природним союзником Романовичам. Саме з городян Данило створив свою знамениту регулярну піхоту— « пешцев », з якою одержав усі славні перемоги.
Об’ єднавчі зусилля Данила Романовича наштовхнулись на спротив не лише галицького боярства. За подіями у Галицько-Волинській Русі ревно й пильно стежили сусіди, польські та угорські феодали. Вони не раз чинили спроби заволодіти цією землею. їхні дії приводили до анархії й безладдя, й хто тільки не сидів на галицькому столії То угорські королевичі Коломан і Андрій, то новгородський князь Мстислав, то навіть боярин Володислав. Вступивши у боротьбу за великокнязівський престол Галицько-Волинської Русі 10-річним хлопчиком, пройшовши через муки й випробування, Данило урочисто в’ їхав до стольного града землі зрілим 37-річним мужем. ПрйХильний до нього га * лицький літописець відгукнувся на знаменну пфдію словами: « Данило ж е увійшов до града свого, і прийняв стіл батька свого, й на знак перемоги Поставив на Німецьких воротах * свого прапора ». Те сталося 1238 р.
* Тими ворітьми їхали ЙЙ захід, до « німецької », тобто до закордонної сторони.
101