звертається їхня духовна сутність. Для них символи це тільки усяка наївність, позбавлена смислу, якщо вони не можуть висловити потенцію їхньої мужності.- Повернись! Антон проігнорував мою засторогу. Майже й не почув мене. Я схопила його за плечі. Подивилася на нього саме тим холодним позирком, який майже нівечив його. Гострий подив, проникаючий. Миттєва усмішка появилася на його вустах, але зникла незабаром. Було важко відмовитися від подібної, приязної усмішки. Не могла здатися. Я контролювала ситуацію, що виникла.
- В чомусь то підозрюєш мене? ледь не луснула. Лайки, які слідувала виказати, але стрималася завчасно щоби не утруднити стан в якім опинилася, могли спрямувати наш настрій до чогось зовсім помилкового, нечистого, щось що провокувало і віддалювало від пізнаної правди. Я задовольнялася тільки одним простим питанням. То було тільки кшталтом протесту на який я і не чекала точної відповіді.
- Ні! відповів вочевидь знівечений, начебто й не розумів смислу мого зацікавлення. Поглянув якось віддалено, немов у його погляді зберігалося якесь пронизливе світло, здатне виснажити тебе від всієї снаги. Вдихнув глибоко і, в решті решт, знайшов мужності признатися. Усе те подобало на якесь визволення. Сьогодні, змінив тему нашої розмови, сьогодні мені погрожували смертю.
В інших обставах, мене не вразило би його провокаційне ставлення. Зараз, натомість, в його голосі, що набирав гострих тональностей, наповнюючи внутрішнє повітря тривалим відлунням, я запримічала щось жахливе, справжнє, бунтівниче. псиХози 7