12 Микола Корнищан
2
Гадав, що вона померла. Відмовляючись допомогти їй, здавалося, що саме я вбив її. Я не знав, що подібних самітних навіть і смерть забуває. Я не підкорявся марним жалощам. Звичайно, що не мав жодної провини. Ніякий слід, що міг би посвідчити мою присутність, не залишився на місці гіпотетичної події. Можливо, що там мене мабуть і не було, бо, після довгого часу, з моменту спірного випадку, я продовжував жити з почуттям, що усе те, що я учував і знав за надто присутнім, існувало тільки в моїй уяві. Згадуючи кожну подробицю, піддаючись до несусвітніх повторів, майже кожного разу, плужачись до здогад невмисної кінцівки, я псував дійсність тієї тогочасності, мов якийсь навісний самітник. Очевидно, що усі ті відхилення можна було приділити тільки антагоністичній силі моєї уяви.
« Ти повинен збутися непотрібних митарств », скандалила дружина, щоразу, коли я згадував імен осіб, які не існували й у нашому житті. Знала, що мої видумки були неодмінними тільки для моєї пристрасті, яка, із часом, стала джерелом наших прибутків. Звичайно, що вона, найкращий друг, якого вдалося зустріти й на цій землі, не протестувала на всі нісенітні мої мари, які, в інших обставинах, у чужих умах, могли зазначати щось зовсім інше. « Не забувай, попереджувала, не забувай, що всі ці відступи можуть знівечити тебе. Я допомагатиму тільки до точки в якій знатиму, що все те, що ти кажеш, належить лишень чисто ментальному досвіду.