з історії одного фальсифікату : привілей казимира ііі для панів із бжезя
229
польських князівств ( Добжинське , Куявське , Серадзьке та Ленчицьке ) разом із кількома замками могли опинитися в руках Казимира слупського , який мав своїх прихильників серед можновладців і теоретично навіть міг претендувати на польську корону . Тому , після всіх подальших дебатів , що точилися навколо заповіту , Людовік наполіг на зміні саме цієї його частини .
Що стосується решти надань , то тут Ян із Чарнкова чітко зазначив , що : omnes donationes , praeterquam filiis regis naturalibus factas , fuerunt sortitae effectum 15 , з чого випливає , що привілеї для шляхти було схвалено й роздано 16 . Серед них , найімовірніше , був і той , за яким брати Пшедбор , Пакослав та Збіґнев набували права на місто Влодзіслав з околицями . Той факт , що сам Пшедбор , обіймаючи посаду маршалка , як пізніше і його син Збіґнев , також маршалок Королівства , писалися „ de Wlodzislaw ” 17 , є промовистим доказом того , що місто зосталося у власності дідичів Бжезя .
Подальша доля привілею залишається невідомою , проте цілком ймовірно , що він ліг в основу більш пізнього фальсифікату 18 , тобто нашого документа . Свого часу Зиґмунд Ласоцький 19 встановив , що автором підробки був Станіслав Воєнський ( бл . 1613 – 1685 ) архідиякон пілецький і адміністратор люблінського абатства , згодом краківський канонік , а з 1680 р . – єпископ кам ’ янецький . Він походив із родини Мацея Воєнського († 1648 ), доктора медицини , який зробив доволі успішну кар ’ єру : деякий час обіймав посаду бургомістра Кракова , а також був ректором Краківської академії . Станіслав , маючи добрий приклад для наслідування в особі свого батька , і собі не пас задніх . Навчався спочатку в Краківській академії , а потім продовжив студії в освітніх закладах Німеччини та Болоньї , відтак 1637 р . здобув ступінь доктора обох прав ; у Римі був висвячений на пресвітера й таким чином міцно пов ’ язав своє життя з духовною кар ’ єрою . Першим вагомим здобутком С . Воєнського на цьому шляху стало призначення його в 1645 р . на посаду архідиякона пілецького . За виконання важливих дипломатичних доручень за
15
Ibidem , s . 639 – 640 .
16
Vide : J . Luczyński , Majątki ziemskie panującego w Małopolsce do 1385 roku , Poznań 1967 , s . 57 , 63 , 154 .
17
Див . напр .: Antiquissimi libri iudiciales terrae Cracoviensis [ далі : Ant . lib .], p . 1 – 2 , ed . B . Ulanowski , Starodawne prawa polskiego pomniki [ далі : SPPP ], t . 8 , [ cz . 1 – 2 ], Kraków 1884 – 1886 , nr 1857 , 2487 , 4252 , 6192 , 7401 , 7479 , 7937 , 8402 , 8418 , 8467 , 8547 , 10397 , 10418 , uw . 242 / 57 , 60 , 325 / 64 ; Prawo polskie w praktyce sądowej XIV i XV wieku . Wyciągi z najdawniejszych ksiąg sądowych ziemi krakowskiej , wyd . A . Z . Helcel , SPPP , t . 2 , Kraków 1870 , nr 808 .
18
Vide : A . Gąsiorowski , Donacje Kazimierza Wielkiego dla rycerstwa , „ Studia i materiały do dziejów Wielkopolski i Pomorza ” 1979 , t . 13 , z . 1 , s . 77 , прим . 28 .
19
Z . Lasocki , O falsyfikatach w Archiwum Skarbca Koronnego , „ Miesięcznik Heraldyczny ” 1930 , nr 9 , s . 177 – 192 .