Про окуляри
венеціанськими майстрами.
Ймовірно, окуляри робити було важко і
спочатку їх виробництво супроводжувалося
невдачами. Про це свідчить цікавий факт: в 1300
році велика рада Венеції засудила низьку якість
окулярного скла. Таке скло можна бачити на
картині художника XIV століття Томазо да
Модена. Він зобразив читаючу людину.
З малюнка помітно, що окуляри тієї пори
мали тільки одне скло. Для того щоб осідлати
ніс, щоб сконструювати «назенрейтера»,
вершника на носі, як жартівливо називали в
Німеччині окуляри жартівники минулого,
потрібні були роки роботи.
Конструкція
окуляр
безперервно
змінювалася. Спочатку скло оправлялось в
дерево, з’єднувалось одне з одним планками.
Потім у хід пішло залізо, слонова кістка, золото і
срібло. Окулярами користувались багаті люди.
Біднякам вони були просто недоступні.
Намагаючись утримати окуляри на носі
замовника, майстри прикріплювали до
зовнішніх сторін оправи шнурки, а потім
шкіряні стрічки, що кріпилися на вухах або
потилиці.
Деякі
оптики
намагалис я
насаджувати окуляри на кінчик носа. Закріплені
таким чином окуляри змушували їх власника
піднімати голову і дивитися через скло на світ з
неабиякою пихою. Згодом такого роду окуляри,
забезпечені
пружинними
затискачами, пересіли з кінчика
носа на перенісся. Вони відомі
під назвою пенсне.
Здавалося б, окуляри навічно
осідлали людський ніс. Але ж ні.
Вони вже поспішають його
покинути. Успіхи фізики,
медицини і техніки дозволили
виготовляти
так
звані
контактні
лінзи,
що
накладаються безпосередньо під
повіки, на очне яблуко. Ймовірно, через якусь
сотню років окуляри і зовсім зникнуть, а люди
майбутнього будуть розглядати сучасні
фотографії людей в окулярах з цікавістю не
меншою, ніж ми дивимося сьогодні на картину
художників минулого, які закарбували давно
минулі етапи розвитку окулярів.
Історію окулярів зазвичай прийнято
починати з розповіді про короткозорого
владику Риму – імператора Нерона. Нерон
любив дивитися бої гладіаторів через
відшліфований смарагд. Однак деякі історики
спростовують цю версію, стверджуючи, що
«зелений монокль» римського диктатора не
загострював зір, а лише оберігав очі від
сліпучого південного сонця.
На їх думку історія окулярів
починається з XI століття.
Складаючи перший науковий опис
людського ока, арабський медик
Бон-аль Хайсам зауважив, що через
двоопуклу лінзу будь-який предмет
виглядає набагато більшим.
Спостережливість
арабського лікаря відкрила прямий
шлях до створення окулярів, але…
Незрозуміле
сучасниками
відкриття було забуте. Лише
двісті років потому в XIII столітті,
перекладений на латинську мову твір
арабського лікаря потрапив в руки освіченого
англійського ченця Роджера Бекона. Цей
вчений в чернечій рясі погодився з висновками
арабського колеги і в 1267 році зробив висновок:
«Можна створити ідеальне пристосування для
старих і людей зі слабким зором». Потрібно
знати, що незабаром після цього і з’явилися
перші окуляри зі склом, виготовленим
кращими склярами світу – знаменитими