Жінка, що подарувала нам GPS
вечору вона підсипає снодійне покоївці, яка охороняла її за наказом чоловіка, переодягається у її одяг і, прихопивши трохи коштовностей, втікає з палацутюрми. Далі вона потрапляє до Лондона, щоб відправитися в Америку. На пароплаві « Нормандія », по дорозі у Нью-Йорк, Геді підписує вигідний контракт з засновником студії Metro-Goldwyn-Mayer Луїсом Маєром. Єдине, щоб не шокувати пуританську
публіку США скандалом з « Екстаз », Гедвіг Кіслер стає Геді Ламар. Кар’ єра розгортається запаморочливо.
Подальші події розгортаються в передвоєнні роки. Європа готується до війни. Успішна людина 1938 року по версії журналу Time – Адольф Гітлер: єдиний з політиків, що виконав усі обіцянки перед виборцями. Але репресії проти тих людей, які думали інакше, вже почалися. Напевно Геді знала характер Гітлера і передбачала все, що може статися. Геді знімається з відомими акторами та в талановитих режисерів, але одночасно веде активне соціальне життя. Починається війна і Геді, як тільки може, провадить битву з фашизмом. Вона підключається до акції збору коштів на підтримку військових дій. І її дії були геніальними в своїй простоті: кожен хто хоче її поцілувати, нехай пожертвує 25 000 $. Таких знайшлося немало і Геді зібрала коло 7 мільйонів доларів на потреби війська.
На одній зі світських вечірок Геді познайомилася з виходцем з Європи, обдарованим експериментатором в царині музики, композитором Джоржем Антейлом( George Antheil). Джорж теж був неординарною особистістю. Навчався грі на фортепіано у Нью- Йорку, далі переїхав у Париж( 1923р.), де зійшовся з І. Стравінським, П. Пікассо, Е. Хемінгуеєм. Найвідоміша робота композитора – « Механічний балет »( 1924). Цей твір можна знайти в Internet. Я не прихильник авангардизму, але прогляд фільму з цією музикою « зносить дах ». В творі використовуються декілька механічних фортепіано і авіаційний пропеллер. Механічні фортепіано були популярні на той час, і
промислово виготовлялися у великій кількості. Важливою спільною темою стала війна у Європі. Обговорювалася і остання трагедія – фашисти потопили за допомогою торпеди корабель з втікачами, на якому було 77 дітей. І ось тут « пузлі » зійшлися. В фотографічній памяті Геді зринули спогади про розмови інженерів на заводі чоловіка, які працювали над керуванням торпед по радіо. Товариші вирішили побудувати радіокеровану торпеду, яка б допомогла топити фашистські кораблі і була б захищеною від перехоплення сигналу та від радіо-завад. Невідомо, як довго та наполегливо працювали Геді та Джорж над ідеєю, але у ній було використано знання обох. В основу ідеї лягли спогади Геді та 16 механічних фортепіано( піанол) Джоржа, які йому вдалося синхронізувати у своєму « Механічному балеті ». Робота завершилася одерженням патенту, який вони оформили спільно і безоплатно передали міністерству оборони США в 1942 році. Нажаль, старання товаришів були марними. Злий жарт відіграла висказана Геді аксіома про « гламурну дівчину ». Що корисного могла б придумати акторка кіно? Патент, оформлений на Геді Кеслер, клерки міністерства поклали під сукно. Ідея побачила світ через 30 років в період Карибського кризису між США та СРСР.
Так в чому ж полягала ідея? В ті часи радіоєфір не був так наповнений, як тепер. Ані тобі « Рок-FM », ані тобі « Русское Радио ». Майже всюди – тиша. І ось, коли в ефірі, десь в морських просторах, з’ являється сигнал, то у військовий час він точно буде пов’ язаний з керуванням зброєю. Такий сигнал можна буде перехопити, розшифрувати і підмінити його на інші команди – наприклад розвернути торпеду назад. Або просто заглушити його потужнім сигналом з завадами і торпеда перестане бути керованою. Ідея Геді та Джоржа полягала в передачі сигналу на різних частотах, причому і передавач і приймач чітко б знали, на якій саме частоті ідуть реальні команди
керування, а на яких частотах передаються фальшиві команди, щоб збити з тями ворога. Для синхронізації роботи передавача на кораблях союзників та приймача
команд на торпеді, що пливе до корабля ворога, вирішили використовувати саме механічне фортепіано – піаному, які в той час виготовлялися промислово і частина, що задавала тон завдяки перфорованій паперовій стрічці, була невеликого розміру та могла бути вбудована у торпеду. Пропонувалося використовувати усі 88( по числу клавіш) тональних можливостей піаноли – значить, корисний сигнал можна було б по-змінно передавити на одній з 88 частот. Отже, в момент запуску торпеди, піаноли на кораблі та в торпеді одночасно починали прокручувати однакову стрічку з отворами( перфострічку), що і задавала одну з 88 частот. Так як одночасний старт піанол з однаковими стрічками( програмами) означав їх синхронізацію, то торпеда чітко знала на якій саме частоті іде вірна команда і ігнорувала інші команди на інших частотах, або завади. На сьогодні, ця технологія має назву FHSS – Frequency Hopping Spread Spectrum або псевдовипадкове переналаштування робочої частоти. Технологія має багато назв, але її сутність- у методі передачі інформації по радіо з частою зміною несучої частоти. Частота змінюється за псевдовипадковою послідовністю, яка відома відправнику та одержувачеві. На приклад, Вам необхідно передати певний текст конкретному слухачеві. Ви розбиваєте текст на окремі слова, і ці слова промовляються через різні радіостанції у чітко визначений час. Перше слово – на 10-й секунді по « Радіо FM », друге слово- на 23-й секунді по « Люкс FM », третє – на 38-й секунді по « Радіо Галичина » і т. д. Абонент знає розклад і слідкує за радіостанціями. А передачі на цих радіостанцій сформовані так, щоб відповідне слово було в контексті текучої передачі і не виникало підозри.
На той час реалізація задуму могла бути здійснена тільки способом, запропонованим у патенті –
G A Z E T K A