Число 1, 2011 р.
Eх libris
ДАВНІЙ ПОЛЬСЬКИЙ ЕКСЛІБРИС
На початку 1970-х років колекціонер із села Нежухова, що на
Стрийщині, Степан Гунчак на дрогобицьку «тупцьовку» колекціонерів приніс близько двох тисяч
екслібрисів. Безперечно, це була
чиясь колекція. Всі екслібриси
було згруповано та розкладено в
конверти. Одразу було видно, що
їхній власник – добрий господар.
Позаяк більшість дрогобицьких
колекціонерів – переважно нумізмати та філателісти, які взагалі не
знали, що таке екслібрис, мало хто
з них розглядав дивовижні паперові книжкові «наліпки». Мініатюри нібито були схожі на поштові
марки, але й не марки, на сірникові
етикетки, але й не вони. Хоча Степан Гунчак детально ознайомив із
колекцією, проте більшість із присутніх вважали, що він це робить
для того, аби вигідніше продати.
Колекціонери оглядали, оцінювали, кожен шукав собі щось до
вподоби. Врешті-решт майже усі
розійшлися. Частина дивовижної
колекції потрапила й до моїх рук
за принципом: «Хай лежать собі –
вони їсти не просять».
Невдовзі я деякі екслібриси продав і обміняв. Понад 100
книжкових знаків із придбаної
колекції збереглися й урізноманітнили та поповнили власну.
Багато часу промайнуло відтоді. Нарешті я відважився розповісти про походження екслібрисів і їхні сюжети.
Ймовірно, тоді в бібліотечних
фондах Львова проводили ідеологічну «зачистку» від «українського
націоналізму» (зокрема «очищали» від українського книжкового
знака) та західноєвропейських
псевдокультурних витребеньок.
Усе українське було вилучено та
викинено як непотріб, як щось
незрозуміле новим оцінювачам
мистецтва, а польське – як на «непонятном языке». Проте деякі
книжкові цінності вдалося зберегти завдяки добрим людям. Можливо, дехто з добродіїв зробив це
через меркантильність, прагнув
вторгувати хоч якийсь гріш за них.
Закінчення на 8 стор.
7 стор.