гіперболізована символічність вибудовують
ту саму реальність, від якої ми намагаємося
втекти йдучи до кінотеатру.
Ще одна гучна українська прем’єра — фільм
Гаспара Ное «Екстаз». Це дуже сильна,
страшна, жахлива робота, після якої
Лозниця — просто безневинний Гайдай.
Ное немов би говорить: «Глядач має
страждати». І глядач страждає. Половина
залу з показу просто пішла. Можна навіть
скласти рейтинг сцен з «Екстазу» — після
якої саме пішло більше глядачів. Але знято
все на неймовірному рівні. Ступінь краси,
що розгортається на екрані, зашкалює.
Зрозуміло, Ное використовує заборонені
психологічні прийоми, але все це цілком
вписується в його творче кредо: добити і
знищити глядача.
Взагалі ОМКФ якоїсь миті взяв дуже високу
планку якості контенту. І, що важливо, рік
від року вони її не опускають. У програмі
2018 року було дуже багато чудових філь-
мів, глядач зміг побачити на великому
екрані фаворитів головних кінофестивалів
світу — як мейнстрімових (Канни, Берлін
і Венеція), так і андеграундних (Санденс,
Роттердам). Яскравий приклад роботи кіно-
фестивалю — фільм-відкриття «Жінка на
війні» Бенедикта Ерлінгссона. Кілька років
тому ця картина виграла пітчинг на ОМКФ
і нею зацікавилися українські продюсери.
Зрештою картина була зроблена в
копродукції трьох країн — Ісландія, Україна
і Франція. Українські представники фільму
перед показом сказали, що вони були
щасливі працювати над картиною такого
рівня. І це дуже важливо. Фестиваль
дійсно задає неймовірний рівень якості
як для простого глядача, так і для творців
кінопродукту. Що не може не позначатися
на вітчизняному кінематографі. І кожен на-
ступний фестиваль нам це наочно показує:
українське кіно є і, що важливо, розвива-
ється. Тож чекаємо прийдешнього кінофес-
тивалю — ювілейного, десятого!
Руслана Бойко
25