СПІЛКУЄМОСЬ
казочка якраз про те, що
дівчинці наснилось, що
її покинули усі іграшки,
бо вона їх забруднювала,
кидала у куток, смикала.
Тобто ті діти зробили самі
висновок – це їм не нав’я-
зувалось і не говорилось.
І я розумію, що казочка дає
дитині поштовх, досту-
кується до того сердень-
ка і вчить як має та дитина чинити.
Intermezzo: Чи не пробували ви писати для дорослих?
Віталія: Пробувала. І в мене є кілька замальовок, етюдів.
Я не знаю що з того ще буде. В мене є такі «Записки кухон-
ної вар’ятки» – це жартівливі невеличкі розповіді. Поки що
декілька їх є, а чи буде продовження і в що воно виллється:
чи це буде книжечка якась, чи щось інше я ще не знаю.
Intermezzo: У якій атмосфері найкраще пишуться
ваші казки?
Віталія: Коли тихо та ніхто не заважає. Пишеться переваж-
но вночі або пізно ввечері, коли всі домашні полягають спа-
ти і тоді я маю час на творчість. І ще буває десь на природі
під час відпочинку часто приходять цікаві думки і тоді я собі
їх занотовую. А загалом, коли приходить натхнення, тоді я
хапаю ручку і пишу.
Intermezzo: Для дітей дуже важливі ілюстрації. У
ваших книгах дуже красиві малюнки, картинки. Роз-
кажіть, хто допомагає вам їх створювати, чи ви бере-
те у цьому участь, чи бувало таке, що могли завернути
художнику і сказати, щоб переробляли?
Віталія: Ні, такого не було жодного разу. Першу книж-
ку «Райдугу казок» ілюструвала на той час ще студентка
14