16 випуск. Перезавантаження 16 випуск | Page 12

СПІЛКУЄМОСЬ Віталія: Дуже часто я стикаюсь з тим, що люди впадають в дитинство і слухають казку на рівні дитини. Я нещодавно мала такий приклад – ми були в Червонограді з сестрою на зустрічі з читачами і прийшла така різна аудиторія: були і діти, і дорослі. І знаєте, усі сиділи з відкритими ротами і очима, як батьки, дідусі, бабусі, так і діти. Було дуже приємно, тому що дитина в нас живе завжди. Просто хтось «тлу- мить» в собі те, а хтось дозволяє жити тій дитині. Критики, як такої, від колег по перу чи від дорослих ніколи не було, на- впаки, хвалять. Єдине, в мене було таке зауваження, щоб десь в моїх казках було менше діалектизмів. На це я погодилась, а потім подумала, що можливо не варто все-таки це виправляти, а робити зноску і пояснювати те чи інше слово, і наш діалект знатимуть там на сході, і на півдні, і в центрі України. Intermezzo: Знаємо також, що ви не сидите на місці. Ви постійно з дітьми, ви їм читаєте, вас завжди запрошу- ють у школи. Як відбувають ваші зустрічі з дітками? Віталія: Дуже гарно. Як правило, запрошують або самі вчи- телі, або навіть батьки. Часто запрошують бібліотекарі. Зви- чайно, проводити зустрічі в школі легше, тому що один клас і ми провдимо урок казки. Ми знайомимось, читаємо, потім ми граємось трішки, руханку робимо. Нам дуже весело. Коли вже більше діток, наприклад, в актовій залі, то трішечки важче, тому що аудиторія велика і одні іншим можуть заважати, адже різні діти є. Intermezzo: Чи є такі моменти, що діти ставлять запи- тання? Що найбільше вони хочуться дізнатись? Віталія: Дуже часто є запитання. Найчастіше питають скільки мені років. Я ніколи не думала над тим, чому мене це запиту- ють. Але його я чую часто. Також питають чи люблять читати 12