членом УЦР. На конгресі виступив із доповіддю « Права національних меншостей та їх забезпечення ». Центральною Радою делегований до Київської губернської ради. Від фракції УПСФ увійшов до складу Малої Ради, яка 27. VIII. 1917 р. обрала його до комісії з розроблення негайних заходів для розв’ язання продовольчої кризи. Наприкінці жовтня 1917 р. входив до Крайового комітету охорони революції в Україні. Водночас продовжував видавничу роботу і наукові дослідження.
У січні 1919 р. Директорія УНР призначила Ф. Матушевського українським дипломатичним представником у Греції.
Його наукові студії присвячені творчості Т. Шевченка, А. Свидницького, В. Антоновича. Залишив спогади « Із щоденника українського посла »( у зб. « З минулого ».— Т. 1.— Варшава, 1938).
АТЮШЕНКО Борис Павлович( 2. ХІ. 1883, Петербург— 25.111.1944,
Прага)— громадсько-політичний діяч, лікар; голова медичносанітарної управи при Генеральному Секретаріаті УНР, голова департаменту Міністерства народного здоров’ я і опікування Української Держави, міністр здоров’ я і опікування УНР.
Народився в сім’ ї офіцера російської армії. У 1902 р. закінчив 5-ту Київську гімназію і вступив на медичний факультет Київського університету. З 1903 р.— активний діяч РУП, із грудня 1905 р.— УСДРП. Належав до проводу Київського комітету партії. За студентських років розпочав медичну практику— служив помічником лікаря при санітарному відділі Київської міської управи( 1905— 1909), здійснював санітарно-статистичні дослідження помешкань київських робітників, брав участь у кампаніях ліквідації епідемій холери, тифу тощо. У 1909 р. закінчив Київський університет і працював військовим лікарем, асистентом у клініках при Київському університеті, Жіночому медінституті. У 1912 р. склав іспити на звання доктора медицини.
Чимало сил і знань віддав піклуванню про здоров’ я незаможних верств населення, працював у Товаристві швидкої лікарської допомоги, лікарем нічної мед служби при Київській міській управі, міським санітарним лікарем, міським лікарем-куратором( лікарем для бідних). Водночас викладав у Київській губернській земській фельдшерській школі та Акушерсько-фельдшерській школі Нейштаубе. Як військового лікаря Б. Матюшенка 1914 р. було мобілізовано, до літа 1917 р. працював у різних військових частинах і госпіталях Південно- Західного фронту.
На прохання Генерального Секретаріату Б. Матюшенко у серпні 1917 р. був відряджений в його розпорядження, де одержав доручення організувати службу здоров’ я в Україні. У складі секретаріату тоді не існувало спеціального секретарства здоров’ я, а лише медично-санітарна управа при Генеральному секретарстві внутрішніх справ. Б. Матюшенко доклав чимало зусиль для організації системи медичної служби, аналога якої до тих пір в Україні не існувало. Водночас доводилося вживати нагальних заходів для боротьби із епідеміями, забезпечувати діяльність великих лікарських інституцій, раціонально опікуватись величезною кількістю майна та особистим персоналом медично-санітарних організацій воєнного часу( Червоний Хрест, Земський Союз, комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст тощо).
125