В кінці 40-х років ХХ століття багато
наших галицьких сімей вивозили в
Сибір у висилку за патріотизм, за лю-
бов до України, просто за українсь-
ке слово. Товарний вагон із 92 людь-
ми всередині аж потріскував під
палючим сонцем. Люди стогнали,
плакали, просили, гримали у двері:
«Пити! Дайте пити!». Але нікому не
було до них діла. 16-річний Юрко ви-
сунувся в люк і спраглим поглядом
проводжав чергову станцію Східної
України. Вже коли поїзд почав наби-
рати хід, раптом руки його впіймали
величезного кавуна — якась благо-
родна душа, відгукнувшись на по-
рух свого серця, змилосердилась
над чужою нуждою!
На Великдень 56-го року
22-річний Юрій прийшов
до свого товариша в гості.
Побачив там 14-річну Олю
і подарував їй круглень-
ке дзеркальце, яке мав
із собою, а вона побігла
додому і принесла йому
писанку. Через три роки
зустрілися вже вдруге і
Оля зізналася, що збері-
гає дорогий серцю да-
рунок. Статний парубок
запитав струнку красуню:
«Чи підеш за мене? Але
пам'ятай, як тільки дозво-
лять повертатись, зразу
ж поїдемо додому, на
Україну».
Ольга Михайлівна влаштувалася
вчителькою молодших класів в Де-
лятинську школу — вона дуже лю-
била дітей і за понад сорок років
вивчила не одне покоління. А Юрій
Васильович влаштувався працювати
у Львові залізничником, здобув освіту
механіка у тодішньому Ленінграді
та отримав не одну нагороду за різ-
ного роду оптимізацію та винаходи.
Сьогодні ця велика українська ро-
дина налічує 26 людей віком від
трьох місяців до 86 років: двоє синів
та дві невістки, одна донька і один
зять, шестеро онуків з чоловіками та
дружинами, семеро правнуків. І всі
вони щасливі, бо виховані у любові.
В день свого 60-річного ювілею под-
ружнього життя Юрій та Ольга, вже
бабуся та дідусь, одружували свого
наймолодшого онука.
Чи були розбіжності? Так, були. Чи
було просто у шлюбі? Не завжди.
Чи сварилися? Так, і таке було. А
ще було багато любові один до од-
ного, яка власне і породила терпін-
ня, розуміння, сприйняття, турботу
і ці щасливі 60 років подружнього
життя. Через терни до зірок. Коли
питаємо у Юрія Васильовича про
рецепт сімейного щастя, він, посмі-
хаючись, щиро каже: «Любити Бога,
радіти кожному дню та не нарікати
на життя і буде вам щастя!»
39