Нареченому ж вінок пришивали до квітки , яку чіпляли збоку . Зранку , майбутня наречена свою « роботу », сорочку та скатертину відносила до коханого та швиденько поверталася додому , щоб до полудня сплести ще один вінок , який їй покладуть на голову перед вінчанням ( здавна він був ознакою дівоцтва та невинності ).
Також обов ’ язковим весільним атрибутом було « деревце » ( ялина або сосна , зрубана одним махом неодруженим юнаком ). Обряд благословіння молодят , настанови та молитва і до цього часу присутні у традиційному українському весіллі . Вважалося , що саме батьки є основним провідником щасливого майбутнього молодого подружжя . Після благословіння , пара урочисто , у національних костюмах та верхи на конях вирушала до церкви , де й відбувався обряд вінчання . І тільки після цього , подружжя перевдягалось : наречена у звичну для всіх білу весільну сукню , а наречений у костюм . Але це вже зовсім інша історія !
Автор : Тетяна Матвіюк
Фото з сімейного архіву Володимира та Іванни Сорохманюк
38 ст .