Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Page 91

експлуатації, які були суголосні антифеодальним настроям
селян і городян самої Росії); по-друге, союз Хмельни­
цького з кримським ханом, одвічним ворогом Росії, і,
по-третє, складну міжнародну обстановку, яка загрожува­
ла воєнними конфліктами Росії з Річчю Посполитою. Тому
Москва тривалий час зволікала щодо вирішення цього
питання, пропонувала компромісні варіанти, виступала за
переговори між Україною і Польщею тощо.
Політична ситуація істотно змінилася на осінь 1653 ро­
ку. Після багатьох років вагань Росія нарешті погодилася
прийняти Військо Запорозьке до свого складу. 1 жовтня
1653 року відповідну ухвалу прийняв Земський собор —
найвищий станово-представницький орган Росії. У ній
говорилося про переслідування православних у Речі Пос­
политій, порушення нею попередніх угод тощо. Вже 9 жовт­
ня царські посли виїхали в Україну. Незабаром приготу­
вання були закінчені. Морозного сонячного ранку 8 січня
1654 року на центральній площі міста Переяслава зібрала­
ся козацька рада.
На площу вийшов Богдан Хмельницький з козацькою
старшиною. Він звернувся до учасників ради з промовою.
Охарактеризувавши становище українських земель після
шестирічної кровопролитної війни, гетьман оголосив, що
Земський собор погодився прийняти Україну до складу
Російської держави. «А буде хто з нами не згодний, — ска­
зав Б. Хмельницький, — тепер куди хоче вільна дорога».
Щоденник, який вели російські посли, передає атмосферу,
яка панувала на раді. У відповідь на ці слова гетьмана
присутні заявили: «Волимо під царя східного, православ­
ного». Потім нібито козацька старшина знову запитувала:
«Чи всі так гадаєте?» І знову відповідь була попередньою:
«Усі одностайно». Так учасники Переяславської ради прий­
няли рішення про підданство Війська Запорозького ро­
сійському цареві. Щоправда, у роботі цієї ради брали
участь козаки не з усіх українських полків. Крім того, на
ній були відсутні деякі полковники, представники Запо­
рожжя, вище православне духовенство.
Переяславський акт і підданство Росії — зовсім не ви­
падковий крок, а вистраждане після тривалих роздумів
рішення гетьмана. Він розумів, що перепочинок, відведе­
ний для молодої Української держави, не міг бути тривким,
усвідомлював тимчасовість союзного договору з кримським
90