Історик М. Маркевич наводить факт про обрання кня
зя Д. Вишневецького на нетривалий час гетьманом ще у
1513 році. Але відомо, що в цей час з татарами активно
боровся дід майбутнього гетьмана — князь Михайло Ва
сильович Вишневецький (1475—1517). У 1512 році він із
своїми синами Іваном та Олександром розбив орду під
Лопушною. Документи називають кілька сіл, що були в
його власності: Кушнин, Підгайці, Окнин, Гараж, Кама-
рин і Лопушне. Однак, як свідчать матеріали розмежування
між Литвою і Короною Польською, розміри його володінь
були більшими. З опису 28 вересня 1546 року дізнаємося
про маєтності «Олексинцы властная отчизна и дидызна
князей Вишневецких, имение Крутнево, Лопушное, Боб-
ровцы».
Тоді ж, 1546 року, Дмитро Вишневецький у судовому
порядку вирішував справу з Чарторийським за якийсь
будинок у Вільно, а через рік отримав старостинський уряд
у Ворнячині.
У 1548 році князь притягався до суду за «заподіяння
кривди підданим королеви Бони». І вже після цих «ли
царських» пригод у 1550 році Дмитро прибув до Черкас.
З 1551 року він — староста канівський та черкаський.
У цей час посилюються татарські навали в Україну, що
і заважало освоєнню її території польським магнатством.
Аналіз історичних свідоцтв того часу показує, що Дмит
ро Вишневецький був не першим, хто прагнув відбивати
напади степової орди. До нього це вже робили Остафій
Дашкович, Предслав Лянцкоронський та інші старости на
південному поіраниччі.
Наприкінці 30-х — на початку 40-х років XVI століття
особливо відзначився в боротьбі проти нашестя степової
орди староста барський Бернард Претвич. Розповідаючи
на сеймі 1550 року про свої походи, він відзначив, що бу
вав у них разом з «воєводою Київським Пронським, князем
Корецьким, князем Вишневецьким і князем Володими-
рецьким». Претвич — організатор походів проти татар —
1550 року повідомляв великому князеві литовському Си-
гізмунду-Августу про Дмитра Вишневецького «як одного
з визначніших репрезентантів боротьби з татарами».
Конкретні дані про участь Дмитра Івановича Вишне
вецького у відсічі чужоземної агресії наводяться в осман
ських «Реєстрах кривд», які надсилалися до польської сто
7