генеральний хорунжий Микола Ханенко, генеральний бунчужний Дем’ ян Оболонський, бунчукові товариші Іван Гамалія, Яків Маркович, Федір Ширяй, Іван Жоравка, Ілько Журман та ін.) несли російські та українські прапори, а також гетьманські клейноди: булаву, бунчук, печатку. З прибуттям карети на майдан, де стояв спеціально споруджений постамент, царська грамота й гетьманські клейноди були покладені на два столи. Відкрив зібрання граф Гендріков, який нагадав про волю імператриці відновити гетьманство в Україні й закликав присутніх « избрать меж себя из природных своих людей гетмана, по малороссийским своим правам и вольностям, вольными голосами ». Потім Писарев голосно зачитав жалувану грамоту, а митрополит Т. Щербацький висловив глибоку подяку Єлизаветі. Гендріков голосно кілька разів запитав присутніх, кого вони бажають собі в гетьмани. Прозвучала відповідь, що вже давно була підготовлена й перебувала в усіх на вустах: « Графа Кирила Григоровича Розумовського!»
Після святкової канонади з 101 гармати й пострілів з козацьких рушниць царську жалувану грамоту й гетьманські клейноди занесли до Миколаївської церкви, де відбулася урочиста літургія. Потім у резиденції Гендрікова дали великий бенкет, під час якого особисто господарю генеральна старшина подарувала 10 тисяч карбованців, а всій графській свиті— 3 тисячі. Не забули й за простолюд, якому на відзначення свята, що під гуркіт гармат тривало допізна, виділили понад 200 відер горілки.
5 червня 1750 року царським указом Єлизавета затвердила « обрання » К. Розумовського гетьманом Лівобережної України, а в жовтні того ж року під його владу передали й Запорозьку Січ. Резиденцією нового гетьмана стало місто Батурин, що свого часу зазнало жахливих руйнувань і пограбувань з боку російського карального загону, очолюваного О. Меншиковим.
13 березня 1751 року новообраний гетьман, який все ще залишався в Петербурзі, урочисто присягнув у придворній церкві імператриці « верным, добрим и послушным рабом и подданным быть... чин гетманства над Войском Запорожским и над народом малороссийским верно и постоянно содержать и все то войско и народ малороссийский к верности, к службе и послушанию приводить и ни с которыми посторонними государи без ведома и без ука-
356