Басевичем лягли на плечі самого Петра. Перша звістка про безпосередні стосунки походить від 3 лютого 1726 року, коли батько й син були у герцогині голштинської Анни, щоби поздоровити її з днем народження. Того ж дня Данило Апостол подав прохання герцогові французькою мовою, очевидно, в справі свого від’ їзду. З березня обидва знову були у герцога; 6 березня Петро за дорученням батька приїздив до герцога, щоб нагадати йому про справу. 9 травня Данило Апостол був уже з прощальним візитом у герцога.
Але, безперечно, головним протектором Апостола був 0. Меншиков. 15 листопада 1725 року Данило Апостол подав йому прохання в справі від’ їзду, а 23 грудня того ж року Меншиков заявив йому, що доповість про це цариці. Але, як ми вже бачили вище, справа, незважаючи на прихильну постанову Верховної таємної ради, зразу не пішла. 24 квітня 1726 року Петро Апостол, як це видно з його щоденника, ще раз просив князя за свого батька. І цього разу, очевидно, справа вдалася. 5 травня 1726 року цариця погодилася відпустити Д. Апостола в Україну, але з наказом( як це видно з протоколу Верховної таємної ради від 11 травня) залишити сина свого, Петра, в Петербурзі в запоруку вірності батька, а від самого Данила Апостола взяти « крепкую присягу » вірності. Цю присягу Апостол склав 18 травня 1726 року в Троїцькім соборі, а 27 травня він уже виїхав в Україну.
Щодо тих старшин, котрі як учасники справи Полуботка мусили сидіти в Петербурзі, то вони прийшли на чергу лише кілька місяців пізніше. На запит Сенату від 12 серпня 1728 року Верховна таємна рада 17 жовтня того ж року постановила відпустити в Україну колишніх генеральних старшин Якова Лизогуба, Івана Чарниша і Василя Жураківського, але знову ж таки із зобов’ язанням скласти присягу і залишити по синові в запоруку вірності. Отак, врешті-решт, було ліквідовано справу Полуботка.
Таким чином, тільки у 1726 році миргородський полковник Д. Апостол був відпущений на Лівобережжя. Замість нього заложником у Петербурзі залишився його син Петро.
У 1727 році, через п’ ять років після смерті гетьмана 1. Скоропадського, російський імператор Петро II дозволив вибори нового гетьмана на Лівобережній Україні. Малоросійська колегія, яка з 1722 року управляла цією тери
345